Арахнофобія

Кiлька секунд операторка про щось спiлкувалася по радiостанцii, пiсля чого проспiвала у слухавку:

– П'ять хвилин очiкуйте, бiла «Волга», – i почулися сигнали вiдбою. Ярослав зашпилив кобуру свого «гумострiла», який так i не знадобився, i почав обережно продиратися до виходу.

Роздiл 6

Сивовусий водiй таксi пильно оглянув дивного пасажира, але нiчого йому не сказав. Очевидно, багаторiчна праця за кермом таксомотора привчила його не ставити зайвих питань людям, якi виглядали так, нiби в них пожбурили гранату.

– Не дивися так, – мовив до нього Ярослав. – Я заплачу за все.

– Адреса? – просто запитав водiй.

Ярослав назвав адресу.

– Якомога швидше, я стомився сьогоднi, потрiбно вiдпочити.

– Помiтно.

Невеличка двокiмнатна «хрущовка», що ii винаймав Ярослав, була для нього пiсля всiх подiй чимось на зразок тихоi гаванi для пошарпаного штормами корабля. Ярослав скинув у темному коридорчику свiй брудний пошматований костюм i пройшов до ванноi кiмнати. Вiдкрив обидва крани i став пiд душ.

Лише тепер згадав, що пiсля повернення з Польщi вперше зайшов додому. Автобус, Федько, полячка, потiм вибухонебезпечне вiтання вiд невiдомих жартiвникiв. Цей день однозначно тягнув на те, щоб його решту провести у крiслi перед телевiзором, потягуючи з улюбленого кухля прохолодне пиво. Заразом не зашкодить обмiркувати подii, у центрi яких, а в цьому Ярослав не мав жодних сумнiвiв, вiн опинився, зумiвши перейти стежку комусь такому, хто звик спочатку кидати гранату, а потiм розбиратися в ситуацii, яка склалася. Хто ж цей невiдомий, який почуваеться в межах Львова так, як зазвичай поводяться люди в горах роздертоi вiйною Ічкерii? Що довше роздумував над цим Ярослав, то бiльше схилявся до думки, що саме цей «бомбист» зможе розповiсти йому про мiсцезнаходження малжонека панi Красовськоi.

Ярослав iз жалем вийшов з-пiд пружних струменiв теплоi води i взявся за рушник. Саме цiеi митi почув мелодiю мобiльного – телефонував Галкiн.

Ярослав спересердя пожбурив рушник у куток i взяв телефон.

– Галкiн, це несправедливо, я щойно зайшов до квартири.

– Намагаюся не вiдставати вiд тебе в ролi доброго вiсника, – почувся голос Галкiна на тому боцi. – Збирайся.

– Вбогому зiбратися… Що там?

– Схоже, я виконав за тебе роботу. От тiльки ти навряд чи будеш занадто щасливий – Євген Бондаренко щойно знайдений мертвим. Давай, пiд'iзди до моргу, поспiлкуемося. Заразом розповiси менi про нинiшнiй феерверк на Личакiвцi.