Арахнофобія

– Ти й про нього знаеш?

– Чого б я був вартий, якби менi не було вiдомо про вибухи гранат у моему районi? – вiдповiв запитанням на запитання Галкiн. – Не барися.

У примiщеннi патологоанатомiчноi експертизи було напiвтемно, пахло формалiном, лiками i смертю. Тут, на вiдмiну вiд сусiднього примiщення моргу, де покiйники лежали на столах роздягненi, вимитi, з биркою на великому пальцi правоi ноги й акуратним швом «вiд горлянки до пупка», була дещо iнша картина. Тi, кому доля не посмiхнулася зовсiм нещодавно, лежали в одязi, у якому iх застала смерть, подекуди бруднi i вкритi закипiлою кров'ю.

Ложами iм слугували схожi на неглибокi ванни столи з нержавiючоi сталi, з водопровiдними кранами та короткими шлангами в головах. За допомогою останнiх напiвп'янi санiтари-лаборанти змивали той самий бруд i кров iз трупiв, а заразом i те, що залишалося пiсля розтинiв. Хоча Ярослав нiколи не любив заходити сюди, кiлька останнiх рокiв вiн не вiдчував жодних емоцiй, проходячи крiзь рiвнi ряди столiв. Пiсля баченого ним у Чечнi картини мiського моргу не викликали навiть огиди. Вони були звичайними мерцями, навiть тi, котрi побували у серйознiй ДТП. Серед них не було розiрваних на шматки вибухом авiабомби куп м'яса, спалених напалмом мумiй i обгризених собаками дитячих кiстякiв.

Галкiна Ярослав вiдшукав у глибинi примiщення, поблизу освiтленого кiлькома яскравими лампами стола, на якому лежало приготоване до розтину i прикрите бiлим простирадлом тiло.

– Ти саме вчасно, – поманив Ярослава рукою Галкiн.

 – Поглянь, твiй клiент?

Ярослав обережно вiдкинув з голови померлого простирадло i придивився. Навiть перекошене гримасою болю, обличчя неможливо було сплутати з iншим – перед ним був той, хто на фото посмiхався з тайського лiта, стискаючи в обiймах Барбару Красовську. Лiва скроня Євгена Бондаренка була чорною вiд закипiлоi кровi i порохових газiв.

– Це вiн, – Ярослав смикнув простирадло, прикриваючи голову вбитого. – Євген Бондаренко.

– Добре.

 – Галкiн поглянув на чоловiка в гумовому фартусi, бiлiй шапочцi й окулярах. – Ми зачекаемо, Костю.

– Можете пройти до мого кабiнету, – схилив голову той. – Це забере не менше години. Коньяку i сигар я не маю, але у столi е спирт. Так що розташовуйтеся, там зручнiше.

– Ходiмо, – Галкiн пiдхопив Ярослава пiд руку. – Спирт – це, звичайно, не коньяк i сигари, але краще, анiж патрати жмурiв.

У кабiнетi патологоанатома Галкiн поводився як справжнiй господар.