Арахнофобія

– Кондицiонер працюе погано, – мовив вiн просто для годиться.

– Може, й ваша правда, – пхикнула супутниця, – але менi досить прохолодно.

Поволi напруження, яке завжди охоплювало його пiсля снiв про вiйну, почало спадати. Вiн перевiв погляд за вiкно. Там, за тонованим склом, швидко спливали сiльськi пейзажi схiдноi Польщi. Рiвнi ряди кукурудзи на полi, охайнi дерева лiсосмуги, вiддiленi вiд гудронованоi стрiчки автомагiстралi червоно-бiлим вiдбiйником. Трактор якогось фермера бiля поля, на причiп якого робiтники вантажили сухе гiлля дерев, що залишилося, очевидно, пiсля лiтньоi чистки лiсосмуги.

– Прошу уваги шановного панства, – ожив над головою Ярослава динамiк, умонтований у невеличку панель поряд з решiточкою кондицiонера i бiлою чашкою свiтильника. – Вас турбуе водiй. За десять кiлометрiв – Корчова i кордон. Прошу пiдготувати документи, необхiднi для проходження митного огляду.

Ярослав перевiв погляд з вiкна на супутницю, котра почала зосереджено порпатись у своiй невеличкiй сумочцi.

Їi личко зi зсунутими докупи бровами й мiцно стиснутими вустами, яке виказувало серйознiсть i значущiсть моменту, несподiвано розсмiшило Ярослава. Йому навiть стало дещо прикро за тон, яким вiн щойно розмовляв iз людиною, котра щиро спiвчувала йому.

– Давно вдома не були? – запитав вiн задля того, аби хоч якось розпочати розмову.

Дiвчина кинула на нього погляд i продовжила пошуки. Незабаром iз сумки почали з'являтися мобiльний телефон, кiлька пляшечок з парфумами, косметичка, пляшка з «пепсi», запальничка, кiлька блокнотикiв, невелика парасолька, пачка серветок, жувальна гумка i, нарештi, паспорт.

Вона з полегшенням перевела подих.

– Надто довго. Близько двох мiсяцiв.

– Для вас два мiсяцi – великий термiн? – з посмiшкою запитав Ярослав.

– Так. Особливо, коли не маеш змоги побачити рiдних тобi людей.

– Я хотiв би попросити вибачення у вас, – несподiвано для себе вимовив Ярослав. – Я був не надто люб'язним.

– Не варто. Я не повинна була надокучати запитаннями.

Автобус почав знижувати швидкiсть i за хвилину неспiшно котився вулицями Корчовоi – маленького мiстечка, розташованого на кордонi Польщi й Украiни. Невеличкi, але досить зручнi котеджi, окресленi охайними подвiр'ями та живоплотом, байдужно поглядали на автобус, котрий, немов пароплав тiсним каналом, пропливав вузькими, вимощеними брукiвкою вулицями.

– Як щодо пропозицii познайомитися? – поглянув на дiвчину Ярослав.

– Наталка, – просто вiдрекомендувалась вона.