Арахнофобія

Схоже, кепкувати з нього не буде кому, принаймнi найближчим часом – за дверима, якi вели до кiмнати, були добре помiтнi двi ноги лежачоi людини – лiва в кумедному, схожому на голову песика кiмнатному пантофлi Несторенка. Людина, котру Ярослав досi не бачив, продовжувала працювати за комп'ютером, тихенько насвистуючи пiд нiс незграбну мелодiю. Намагаючись не зчинити бодай малого шуму, Савицький ступив ще два кроки i повiльним рухом зазирнув до кiмнати.

Чи живий Федько, вiн не змiг зрозумiти, та й не мав на це часу. Всю увагу привертала до себе широка спина чоловiка атлетичноi статури, котрий, насвистуючи ту саму мелодiю, сидiв перед монiтором комп'ютера i щось дбайливо набирав на клавiатурi, раз по разу клацаючи «мишкою».

На незнайомцевi були чорна футболка, просторi, спортивного крою штани й бiлi кросiвки. Поряд iз правим лiктем Несторенкового вiзитера лежав довжезний чорний пiстолет iз причепленим до ствола цилiндром глушника. Ярослав напружився, готовий за мить кинутися на незнайомця, подолавши вiдстань мiж ними одним стрибком – судячи з усього, часу на другий йому могло не вистачити.

Супротивник виявився бiльш швидким. Не встиг Ярослав зробити жодного руху, як той, сповнюючи кiмнату загрозливим гарчанням, повернувся, одночасно пожбуривши в нього монiтор. Вiд несподiванки Ярослав не встиг ухилитися, лише краем свiдомостi помiтивши, що високотехнологiчний ТФТ-аксесуар боляче вдарив його по долонi правоi руки, позбавляючи зброi, – гумострiл з голосним стуком полетiв у куток. Далi очiкувати було подiбно до смертi – немов на плiвцi, котру промотують крiзь проектор занадто повiльно, Ярослав побачив, що його опонент тягнеться до свого пiстолета.

Наступноi митi Ярослав уже збивав його з нiг, заразом перекидаючи стiл i рештки Федькового обладнання.

З перших хвилин Ярослав зрозумiв, що боротьба буде надзвичайно складною, якщо не сказати бiльше, – його ворог виявився справжнiм атлетом. Гора м'язiв, пiд час накачки якоi в будь-якому разi не обiйшлося без анаболiчних стероiдiв, обличчя з масивними надбрiвними дугами, череп, позбавлений будь-якоi рослинностi, й маленькi холоднi очицi, дивним чином схожi на очi вужа.

Вiн швидко пiдiм'яв пiд себе Ярослава, оглушив його ударом лiктя в скроню i скупим рухом вiдсмикнув назад затвор пiстолета. Все, що встиг зробити Ярослав, вiдчуваючи, як в очах починае тьмянiти, – це пiймати праву долоню нападника i завченим рухом устромити вказiвний палець помiж задньою частиною спусковоi скоби i спусковим гачком пiстолета.