Арахнофобія

Про спокiй лiтнiх вакацiй i липневого тепла промовляли також дитячий смiх i веселi крики з iгрового майданчика, добре чутнi завдяки вибитiй кимсь шибцi у пiд'iздi. Проте загартованi роками неспокiйного життя нерви звично напружились i в долоню сам собою скочив невеличкий «вальтер», пристосований для ведення вогню гумовими кулями травматичноi дii. Ярослав пiднявся на кiлька сходинок до майданчика мiж першим i другим поверхами й завмер. Десь нагорi дверi лiфта розчинилися, потiм зачинилися, i кабiнка з незадоволеним рипiнням i клацанням поiхала вниз.

За двадцять секунд автоматичнi дверi на першому поверсi розсунулися. Ярослав устромив руку з пiстолетом у кишеню пiджака i звiв гачок. За мить повз нього, кинувши недоброзичливий погляд, продефiлювала огрядна похила жiнка у квiтчастому байковому халатi. На мотузцi вела кудлатого пуделя. Пес теж поглянув на Ярослава, коротко гавкнув i потягнув мотузку до жаданого двору, примушуючи жiнку пришвидшити ходу. Дверi лiфта зачинилися. Ярослав перевiв подих i повiльно опустив гачок пiстолета. Намагаючись не зчиняти шуму, швидко побiг сходами на п'ятий поверх, туди, де мешкав його незамiнний помiчник. Незабаром побачив дверi Несторенка. Вiн уже хотiв натиснути на ручку замка, але, вирiшивши не поспiшати, вiдсмикнув руку. Неквапом повернувся на кiлька сходинок назад i дiстав мобiльний. Скориставшись швидким набором номера, набрав телефон Федька. Довгi гудки. Телефон нiхто не брав. Пов'язуючи цей факт iз тим, що Нестеренко точно повинен бути вдома i вiн говорив з ним не бiльше як десять хвилин тому, Ярослав остаточно зрозумiв, що передчуття не пiдвели його й цього разу. Вiн тихцем повернувся пiд дверi, пiдняв правицю з затисненим у нiй пiстолетом на рiвень обличчя i лiвою рукою обережно натиснув на ручку дверей.

Як i очiкував Ярослав, дверi пiддалися. Кiлька тихих пiвкрокiв, i ось вiн уже в коридорi. Вiдчуваючи молоточки напруження у скронях, повiльно обвiв поглядом примiщення. Недбало розчинена шафа-купе, дiжка з пальмою. Лiворуч напiврозчиненi дверi до ванноi кiмнати – звiдти було чути шум води з нещiльно закритого крана.

З кiмнати праворуч долинала неголосна музика i клацання комп'ютерноi клавiатури. На перший погляд – усе цiлком спокiйно. На мить Ярославу навiть здалося, що вiн воюе з «вiтряними млинами» i ось зараз назустрiч вийде Федько, вiдпустивши з цього приводу дотепний спiч, на якi вiн деколи був надзвичайно здiбним. Ще кiлька крокiв у той бiк, звiдки долинало клацання клавiш. Нарештi Савицький зупинився.