Крос у небуття

Та що там мiфiчна Третя свiтова! Такого настрою не зiпсуе приiзд тещi на кiлька тижнiв. А теща у Павла Івановича, потрiбно зауважити, могла зiпсувати настрiй середньостатистичного дрiбного службовця, навiть не акцентуючи на цьому уваги.

Як i минулорiчний виiзд порибалити на Днiстер, Павло Іванович ретельно готував зустрiч з мрiею i переживав все задовго до призначеноi дати, плекаючи у думках сходження ранковоi зорi i себе з вудкою у руках. Вiн мрiяв про Днiстер за кульманом у кабiнетi, або у задимленiй курилцi.

У салонi переповненого тролейбусу, або, засипаючи поряд з дружиною, Людмилою Володимирiвною. Тiею самою Людмилою Володимирiвною, котра поступово перетворила життя Павла Івановича на тихий жах.

Дружина Павла Івановича Карася мала чiтку впевненiсть, що ii зовнiшня привабливiсть може цiлком компенсувати нестерпний характер, а чоловiк у сiм’i потрiбний саме для того, щоб день i нiч працювати для забезпечення ii досить солiдних потреб у грошових знаках. Тому й тримала Павла Івановича залiзною хваткою, не даючи зайвий раз вхопити ковток жаданоi свободи.

Чи варто за таких обставин дивуватись, що той рiдкiсний протяг волi, яким ставав виiзд на Днiстер у компанii з кiлькома давнiми друзями й однодумцями, був для Павла Івановича подiею непересiчною.

Вiн ще звечора приготував три донних вудки й три спiнiнги, додав до звареноi мамалиги кiлька своiх фiрмових iнгредiентiв i довго хитався на хвилях у крихiтному гумовому човнi, доставляючи прикорм на потрiбнi дiлянки русла.

Судячи з усього, рибалка мала видатися на славу – небо над вкритою зеленним пiдлiском горою на сходi вже набирало гарячих тонiв. На ньому поступово згасали зорi. Вiтру, здаеться, не варто очiкувати – навкруги панувала тиха рибальська iдилiя.

Павло Іванович обережно пiдняв скло й дмухнув на вогник лiхтаря «летюча миша». Полум’я блимнуло i згасло. Тепер у свiтлi лiхтаря не було необхiдностi. Павло Іванович, по-черзi, витягнув з води усi три донки, модернiзованi гумовими амортизаторами для бiльш зручного закидання, закрiпив волосiнь на трьох вкопаних у берег стiйках i заходився начiпляти на численнi гачки наживку.

Процес мав зайняти не менше чвертi години з огляду на той факт, що на кожнiй з вудок малося по дванадцять гачкiв. Але це не турбувало Павла Івановича. Його уява вже малювала стурбований дзвiн крихiтного дзвiночка, трiпотiння натягнутоi волосiнi у руках i блискучий бiк знаменитого днiстровського ляща.