Крос у небуття

Сiла поряд на лiжко i запропонувала поговорити. Їi дуже турбувала поведiнка сина останнiм часом. Цi нiчнi походеньки, пiдозрiлi друзi на автомобiлях, про вартiсть яких Вiра Олексiiвна могла лише здогадуватись, але точно знала, що на чесно заробленi грошi такi авто не придбати. А нещодавно вона навiть бачила у сина бандитського ножа з лезом, яке автоматично викидалось. Вiра Олексiiвна була надзвичайно стурбована поведiнкою сина. Але Софрон не захотiв балакати з матiр’ю. Промугикав лише роздратоване: «Ма!» i повернувся до неi спиною.

Бiльше того ранку вона з ним не розмовляла, виключаючи лише звичайне повiдомлення, що снiданок очiкуе на столi.

Як i учора, цього ранку Софрон не сiв снiдати. Швидко зiбрався, видобув з-пiд килима за диваном подарований два днi тому Потапом пiстолет «ТТ» i, стромивши його за пояс, пiшов геть. Вiн не вiдчував нестачi у грошах, тож мiг поснiдати хоч у ресторанi. Софрон знав, що ображений погляд матерi буде намагатися пробудити у ньому рештки совiстi, тому нервував, знаходячись поряд з нею.

Доки Софрон очiкував на Потапа, який мав пiд’iхати опiвднi на площу й забрати його, настрiй зiпсувався ще бiльше – Потап запiзнився майже на годину. Звичайно, в бригадi Софрон не надто великий авторитет. Вiн з ними лише два мiсяцi. І хоч за цi два мiсяцi показав себе у розборах з заiжджими хмельничанами, проламавши одному з них череп, а також показово покарав торгаша на ринку, спаливши йому кiоск, особливоi поваги з боку бригадира Софрон не вiдчував.

Навiть пiсля справи на Смотричi Потап дозволяе собi примушувати його очiкувати на власну персону протягом цiлоi години. Ну нiчого, рано чи пiзно люди дiзнаються хто такий Вiктор Софронов. А цей бичок Потап гiрко пожалкуе про свое до нього ставлення.

Автомобiльний клаксон примусив Софрона вiдiрватися вiд невеселих думок. Вiн повернувся. Неподалiк, прямiсiнько пiд знаком «Зупинка заборонена», стояв «Мерседес» Потапа. Софрон пожбурив недопалок на брукiвку i впав на сидiння поряд з водiем.

Звернув увагу, що Потап руки не подав, тримаючи долонi на кермi. Софрон зачинив дверцята i демонстративно стромив руки у кишенi шкiрянки.

– Привiт, – буркнув до Потапа.

– Привiт, босота, – той i не думав виправдовуватись за запiзнення. Увiмкнув швидкiсть i погнав машину у напрямку мосту, що вiв до старого мiста.

– Вiдпочив? – запитав за кiлька хвилин.

– Я не стомлювався.