Крос у небуття

– От i добре, – Потап полiз до внутрiшньоi кишенi свого малинового пiджака й дiстав невелику пачку складених вдвое зелених купюр. – Тримай. Тут сiмсот. Твоя доля за баранiв i вiд мене премiя двi сотнi.

Софрон взяв грошi. Не рахуючи, опустив у кишеню. Настрiй почав помiтно пiдвищуватися. Вiн i не подумав дякувати – грошi заробленi, не подарунок. Але його посмiшку Потап помiтив. У вiдповiдь собi криво посмiхнувся.

– Знаеш, куди iдемо?

Софрон покрутив головою. Потап припалив цигарку, видихнув дим у розчинене вiкно й добавив швидкостi – автомобiль вирвався з тiсних вуличок Старого мiста й покотився з гори у напрямку Турецького мосту.

Далi, звернувши бiля ворiт фортецi, повернув у Карвасари. Цей район Кам’янця-Подiльського знаходився пiд скелею, на якiй було побудовано Старе мiсто. Вiн здавна користувався славою вуркаганського передмiстя i був батькiвщиною багатьох представникiв кам’янецькоi босоти. У тому числi Потапа. Для чого вони туди iхали Софрон не знав, але з’ясовувати не поспiшав.

– Доiдемо, побачимо, – байдужно кинув вiн.

«Мерседес» кiлька хвилин крутився промiж скупчення старих будинкiв, баракiв i порослих бур’янами бастiонiв зруйнованоi у XVII сторiччi Новоi фортецi. Нарештi, рипнувши шинами до жорстви насипноi дороги, зупинився поблизу розрахованого на два автомобiлi гаража. У хмарi пилу Софрон помiтив неподалiк двоповерховий барак. З тих, якi стали притулком для незаможних верств мiського населення.

– Ходiмо, – Потап вийшов з машини i подався до ворiт боксу.

Софрон попростував слiдом.

Дочекався, доки бригадир зняв з завiс два великих чавунних замки i з рипiнням розчинив ворота.

– Братан, не в западло, розверни тачку i пiджени багажником впритул до гаража, – попросив Потап у Софрона. Той скорився. Коли заглушив двигун i пiдiйшов до Потапа, той пiдморгнув:

– Іди сюди, братело, зацiниш моi нiштяки.

Софрон, знизавши плечима, подався за бригадиром всередину гаража. Спокiйно дивився як Потап пiдiйшов до цегляноi стiни, де на кiлках висiв рiзний авто-аматорський мотлох, вiдшукав на нiй автоматичний вимикач i клацнув важелем.

Пiсля цього налiг на невеличкий свердлувальний верстат, розташований поряд на верстаку, i вiдсунув його на кiлькадесят сантиметрiв. Пiд станиною верстата було приховано ще один електроавтомат з великою червоною кнопкою посерединi.

– Запам’ятай послiдовнiсть, – сказав Потап. – Спочатку вимкнути свiтло у гаражi, потiм перемкнути автомат на стiнi. Інакше верстат з мiсця не зрушиш, все продумано.