Крос у небуття

Той, з виглядом досвiдченого солдата, заходився розряджати автомати.

– Ти здивований?

– Чим?

– Тим, що я тобi показую все це.

– Я здивований.

Потап кiлька хвилин мовчав, очевидно для того, щоб надати бiльшоi ваги наступним словам.

– Я вдоволений тобою, – мовив нарештi. – Ти достойно себе поводив i обгрунтував, що на тебе можна покластися. А мiж тим, менi немае на кого покластися, хоча це й звучить дивно. Знаеш… Пацани у мене надiйнi. З кожним iз них я значно довше знайомий, анiж з тобою. Але це у нашiй справi не головне.

Безмiрно важливо знати, хто поруч з тобою, але головне мати поруч розумну й вiддану людину. Бiляш, Морда, Балабон, Буня… вони лише бики. Тупi автоматники. Те саме можна сказати про решту. Ти згоден зi мною?

Софрон вирiшив, що приховувати свое вiдношення до колег по бандитському бiзнесу зараз зайве. Звичайно, вiн далекiй вiд того, аби вивернути душу перед Потапом, але дещицю правди сказати повинен.

– Так, Потап. Вони лише автоматники. І якщо б я розраховував стати одним з них… Це не мiй рiвень.

– Я помiтив. Тому роблю тобi пропозицiю. Ти другий. Ти над ними усiма. Але другий. Іншого розкладу я не потерплю, згоден? – Потап подивився на Софрона холодним поглядом убивцi. І Софрон зрозумiв: або вiн приймае пропозицiю, або його життя з цiеi хвилини не варте нi шеляга.

– Я згоден бути другим, якщо перший ти, Потапе, – чiтко карбуючи кожне слово, вiдповiв Софрон. Ще вiд часу, коли попав в роту десантникiв як простий армiйський «дух», вiн затямив одну рiч: спочатку потрiбно заручитися пiдтримкою сильного, а далi… Далi покаже час.

Якщо Потап готуе йому роль свого «зама», це вже багато на даному етапi. Але не вершина. Життя рухаеться.

Потап мiцно потиснув руку Софрона i вказав на зброю, яку той щойно принiс.

– Зброя нiколи не пiдведе, якщо ставитися до неi з повагою. Ми повиннi почистити й змастити усе це. Згоден?

– Легко, – Софрон зняв шкiрянку i кинув ii на лiжко. З дiловитою скупiстю рухiв, властивiй людинi, звиклiй до обходження зi зброею, взявся розбирати автомат.

За кiлька хвилин ретельно вичистив канал ствола, протер змоченою зброярським мастилом ганчiркою затвор, раму, газовiдвiдну трубку i газовий поршень, пiсля чого витер все насухо i швидко зiбрав «Калашникова». Потап потайки слiдкував за ним. Коли автомат зайняв свое мiсце на стелажi, немов ненароком, зауважив:

– Я умiю помiчати багато речей, братан. Я умiю цiнувати вiдданiсть i дружбу. Одного я не вмiю.