Крос у небуття

Лише тодi, вiдсидiвшись десь далеко, вiн зможе повернутися i розпочати все заново. Інакше кiнець.

Потап рiшуче вiдставив кухля i запустив руку до внутрiшньоi кишенi свого малинового пiджака. Не рахуючи, кинув на стiл перед майором жменю зелених банкнот.

– Іди, майоре. Менi потрiбно подумати.

Троян знизав плечима. Вiн допив пиво, неквапом зiбрав зi столу грошi й встав з-за столу, застiбаючи мундир на всi гудзики. Його очi, коли вiн дивився на Потапа, смiялися. Вони немов промовляли: «Ти труп! І не я тобi, ти менi бiльше не потрiбен!»

– Я сказав: iди геть, майоре! – повним ненавистi голосом видихнув Потап.

Коли за Трояном зачинилися дверi, вiн дiстав слухавку мобiльного телефону. І хоча зовсiм не хотiв телефонувати на номер, який мав зараз набрати, почав натискати кнопки. Це був телефон Цигана, а Цигана Потап не любив. І не лише тому, що Циган був його головним конкурентом, займаючи, все ж, значно нижчу ступiнь в кримiнальнiй iерархii колишнього обласного центру захiдного Подiлля. А ще й тому, що знав – Циган спить i бачить, як би позбутися його, Потапа, домiнування.

І якщо не зробив цього досi, то лише з причини повноi переваги угруповання Потапа у збройнiй силi i зв’язках серед владних кiл. Тому й задовольнявся збиранням данини з придорожнiх кафе й сiльських комерсантiв району. Але тепер усе мiнялося. І едине, що Потап мiг зробити, це запевнити Цигана в тому, що все пiд контролем.

Циган пiдняв слухавку майже одразу.

– Слухаю тебе, Потапе.

– Вiтаю, Циган. Як живеш?

– Я? Дякую, що запитав.

Твоiми молитвами, дорогий. А у тебе як справи?

– Нормально.

– Так? А я чув, у тебе проблеми. Це правда?

– Для кого цiкавишся?

– Заради цiкавостi, – Циган на тому кiнцi реготнув. – Ну й взагалi, ми ж не чужi люди.

Потап вiдчув роздратування. Чортiв Циган взнав про все ранiше за нього. І це було поганим знаком. Але здаватися Потап не збирався.

– Нехай моi проблеми, Цигане, тебе не хвилюють. Я завжди своi проблеми вирiшую сам, згоден?

– Навiть так? – у голосi Цигана чулося глузливе здивування.

 – Я радий за тебе у такому випадку. Чим тодi завдячувати твоему дзвiнку?

– Просто хотiв привiтати старого знайомого.

– Дякую, було приемно чути твоi вiтання.

– І ще хотiв повiдомити тебе, що, можливо, на деякий час буду змушений вирушити у вiдрядження. Тому прохаю тебе поводитися так, як поводяться добрi друзi. Тобто не пхати носа у моi справи.

– У вiдрядження, кажеш, – Циган немов замислився.