Крос у небуття

Такий, не замислюючись, продасть за кiлькадесят доларiв. А може й уб’е. Вiн точно не належав до украiнськоi iнтелiгенцii, яка захоплюеться вiршами Лiни Костенко. Соколовський повернувся i пiшов геть. Навiть не знав, наскiльки мав рацiю. Не бачив i хижоi iскорки у злих очах Трояна, коли той дивився йому вслiд.

– Бовдур, – прошепотiв Троян, а про себе подумав: «І машину нову помiтив. А хто тобi не дае? Сам не гам, i комусь не дам. Може хоч Потап тебе “пришие”, активiста недоробленого!»

Андрiй дiйшов до центру мiста, коли зрозумiв, куди йому зараз необхiдно.

Швидко вiдшукав таксофон i стромив у прорiзь пластикову картку. Набрав номер. Пiсля кiлькох гудкiв слухавку пiдняли i жiночий голос промовив:

– Алло.

– Таня, привiт.

– Привiт.

Якусь мить Андрiй мовчав.

– Як ви?

– Чудово. Що тобi потрiбно?

– Я хотiв побачити Сашка.

На тому кiнцi натягнуто засмiялися.

– І все? Ти на годинник дивився?

Андрiй поглянув на годинник. Була половина на десяту вечора.

– Щойно поглянув. То як?

– Нi.

– Чому?

– А ти не здогадуешся чому? – голос Тетяни став злим. Таким вiн завжди бував перед черговою сваркою.

– Не здогадуюсь.

– Хоча б тому, що надто пiзно. Дитинi вiсiм рокiв i у такий час вона повинна спати.

– Я усього на кiлька хвилин.

– Нi.

– Чому ти забороняеш нам бачитися?

– Послухай, Соколовський, не вдавай з себе жертву розлучення. Я не пущу тебе додому увечерi. Приходь за дня.

– Я нiколи не вдаю з себе жертву.

Менi завтра о шостiй ранку потрiбно бути на роботi. І не знаю, коли звiльнюся.

– А менi це байдуже, Андрiю. Тепер байдуже. Ти ж нiчого не помiчаеш поза своею роботою, i нiколи не помiчав. Чому хтось мае страждати вiд цього крiм тебе? Я до пiвсмертi стомилася тягти все сама, очiкуючи на твоi рiдкi повернення зi служби. Я благала тебе удiляти нам трiшки бiльше уваги, а що отримувала взамiн? Бурмотiння i натяки, що колись це все закiнчиться. Доки не зрозумiла: все закiнчиться лише тодi, коли закiнчиться життя з тобою.

Все, з мене досить. Твiй прихiд увечерi схвилюе сина. Йому потрiбно лягати спати, а завтра рано вставати i йти до школи. Тож будь ласкавим планувати свiй день так, щоб знаходити час для зустрiчi з сином не лише у пiтьмах.

– Ти маеш рацiю, – Андрiй повiсив слухавку i витяг з таксофона пластикову карту. Озирнувшись, пiшов до освiтлених дверей продуктовоi крамницi. Додому йти все ще не хотiлося.