Крос у небуття

Гончар вiдкашлявся i продовжив промову:

– Інструктаж особового складу проводиться безпосередньо керiвниками оперативних груп. На це матимете кiлька хвилин перед виiздом на операцiю. Усi машини з оперативними групами мають знаходитись на подвiр’i мiського вiддiлу до сьомоi години ранку, пiсля чого одночасно виiздять за вказаними у конвертах адресами.

Дверi вiдчинилися i на порозi постав неголений Кондратишин. Користуючись нагодою, хотiв прослизнути за спинами у тих, кому не вистачило мiсця за столами, але заховатись вiд пильного ока Гончара у нього не було жодних шансiв.

– А старшого лейтенанта Кондратишина, я бачу, наказ начальника мiського управлiння про збiр о шостiй годинi ранку не стосуеться?

Кондратишин знизав плечима:

– Прошу вибачення, пане полковнику.

Гончар повернувся до Степановича.

– Прошу вас, Олександр Степанович, накласти на старшого лейтенанта Кондратишина дисциплiнарне стягнення у зв’язку з його систематичними запiзненнями i недбалим виконанням службових обов’язкiв.

Степанович лише змахнув головою, кинув на Кондратишина роздратований погляд i записав щось у своему об’емистому записнику. Кондратишин знайшов за краще вислухати все, витягнувшись струнко, i не заперечувати розгнiваному начальству.

– Всiм зрозумiла суть поставленоi задачi? – подивився Гончар у зал. Вiдповiддю слугувала мовчанка. – Добре. Щось хочете додати, Олександр Степанович?

Степанович зняв окуляри i заходився iх протирати.

– Лише одне, – тихо сказав вiн.

 – Хлопцi, пам’ятайте: на вас очiкують вдома.

– Якщо все ясно, прошу приступити до запланованих заходiв. Всi вiльнi.

З стукотом крiсел i легким гомоном люди почали виходити у коридор i далi на сходи. У коридорi Андрiй наздогнав Кондратишина.

– Ну, Миколо, умiеш ти попасти пiд гарячу руку начальства. Талант.

– Та ну тебе, – вiдмахнувся Кондратишин. – І чого вiн такий лихий зранку?

Андрiй розвiв руками.

– Хто його знае, може дружина вночi не дала.

А тут ще Троян пiд ногами вештаеться, як п’ятикласник до туалету проситься. Нiби серйозна операцiя, а люди немов у цирку смiються. От тут ти й знайшов час явити себе перед полковницькi очi. Я ж кажу: талант.

Кондратишин змахнув рукою.

– А, бiс iз ним. Доганою бiльше, доганою менше… А Троян не у туалет бiгав, вiн дзвонив кудись. Мобiльний собi купив на мiлiцейську зарплатню. Гнида! Йому догани не лiплять!

Андрiй потер пiдборiддя.