Крос у небуття

Молодик у свiтлiй сорочцi вiдчинив ворота, i «Форд», ревонувши прогорiлим глушником, заiхав на подвiр’я.

– Виходимо, – мовив Потап i першим вискочив з салону, затиснувши у правiй руцi куций АКСУ. Слiдом за ним поспiшили Морда з Балабоном. Потап чув, як за спиною двiчi клацнули затвори пiстолетiв.

На порослому травою подвiр’i занедбаноi селянськоi господи прибулi саме виходили з автомобiля, коли трiйця бандитiв зi зброею напереваги виросла перед ними. З сiней хати з’явилися iншi трое. Хлопцi, перелякавшись, завмерли на мiсцi.

У свiтлi мiсяця вони добре бачили наведенi на них стволи й неголену фiзiономiю Потапа.

– Стволи, ножi, виделки швидко на землю, вiвцi! – зловiсним голосом сказав Потап. – І без жартiв, моя братва почуття гумору не мае. Я теж.

Один з прибулих обережно витяг з кишенi невеличкий пiстолет i кинув його перед собою. Іншi молодики не рухались, очевидно, не маючи зброi. Потап пiдiйшов до найближчого з оточених i обережно притягнув його до себе за верхнiй гудзик сорочки.

– От i зустрiлися, Вася, – мовив до нього лагiдним голосом.

 – Я тебе попереджав? Попереджав! А ти? Ти не послухав!

– Потап… – встиг витиснути з себе парубок, – я…

– Помовчи, – покрутив головою Потап. – Зараз я буду говорити. Ви, чепушили, посмiли мене розвести. І жити з моеi землi. Гарно жити, маю сказати. Братва шампанське оцiнила. І три тисячi бакинських у шхерi. Моiх бакинських! Ти, Вася, хотiв мене на три тисячi баксiв опустити?

– Потап, я все поясню!

Потап повiльно похитав головою. Його обличчя скривилось у зловiснiй посмiшцi.

– А що ти, фуцин, можеш пояснити? Все ясно як божий день: ти мене хотiв опустити на три тисячi. А опускають кого? Вiрно, пiвнiв. Але я не пiвень, Васю. Я лев. І нiколи не вибачаю тих, хто вважае мене пiвнем. Згоден?

Вiн розмахнувся i вдарив хлопця прикладом автомата в обличчя. Той, зойкнувши, упав. За мить, отримавши кiлька десяткiв нищiвних ударiв вiд бiйцiв Потапа, попадали решта парубкiв. І хоча вони не намагались чинити опiр, Софрон з Бiляшем кiлька хвилин били iх ногами.

Потап неквапливо дiстав з кишенi пачку цигарок i припалив вiд запальнички.

– Досить iх пресувати, Софрон! – кинув до бандита, котрий надто затято «працював» над одним з лежачих. Навiть не приглядаючись, можна було зрозумiти, що потерпiлий не подае ознак життя. – В’яжiть i в машину.

Опинившись за кермом, Потап замислився. Долю терпил вiн вирiшив давно, залишились хiба технiчнi питання. Надто ретельно приховувати кiнцi вiн не збирався.