Куля для вовкулаки

І хоча вважав, що захоплення окультними науками навряд чи мае вiдношення до корисних знань, ставився до захоплення свого помiчника по-фiлософськи.

Вони пiдiйшли до великого корита, що стояло поблизу колодязя, у дворi будинку для гостей. По черзi заходились умиватись прохолодною джерельною водою. Кiлька хвилин Семен насолоджувався свiжiстю й вiдчуттям сили у власному тiлi, пiсля чого ретельно обтер торс великим вишитим рушником. Лише тепер помiтив, що бiля iнших дверей будинку, який було подiлено на двi окремi половини, надто людно.

Там, пiд очеретяним навiсом конов’язi, пережовуючи ячмiнь з ясел, влаштувались пiвтора десятка коней. Бiля коней порались жовнiри у блакитних каптанах i каракулевих шапках. Пiдсипали в ясла зерно, знiмали сiдла, витирали мокрi боки тварин ганчiр’ям. З висоти рiзьбленого ганку за ними спостерiгав невiдомий чоловiк, судячи з усього поляк. Невiдомий мав рудi вуса, блiде обличчя й вiдгукувався на «пан ротмiстр[24 - Ротмiстр – вiйськове звання, командир пiдроздiлу, хоругви. ]». Вiн пив чай з великого керамiчного кухля й кидав погляди у бiк Семена й Микити, намагаючись робити це так, щоб останнi не помiчали його уваги.

– Хто цi люди? – запитав Паливода в Микити, знаючи напевне, що той уже про все випитав i дiзнався.

– Поляки, – байдуже знизав плечима Микита. – Снiдати зараз подавати?

Семен вiдвiв погляд вiд конов’язi й поглянув на Микиту.

– Так. Кухлик кави, смажена яечня i свiжий хлiб. Ось що зможе компенсувати менi нашу нiчну прогулянку.

– За хвилину все буде готово.

Семен закiнчив обтиратись i жбурнув рушника Микитi.

– Що ж, ходiмо. А скажи менi, Микито, – раптом нагадав вiн, – чи зможеш ти вiдшукати для нас гарного човна i кiлька вудок?

– Пан мае лише наказати, – вiдповiв Микита. Його хитрувате обличчя, заросле охайно пiдстриженою рудою борiдкою, розпливлось у посмiшцi. – Все готово вiд вечора, а старий Мирон, той, що розпоряджаеться на сiчовiй корабельнi, показав менi заплаву, в якiй можна рибалити гарних линiв.

Семен зупинився й замрiяно прикрив очi.

– Лини… Чого ще можна хотiти вiд прекрасного лiтнього дня?

– Воно-то так, пане, хiба…

Семен уважно поглянув на помiчника.

– Я чогось не знаю?

Замiсть вiдповiдi Микита поглянув на ганок, де розташувався ротмiстр. Звiдтам долинули голоснi розмови. Поляки, якi прибули на Сiч разом з ним, висипали на ганок i про щось голосно радились.