Куля для вовкулаки

– Я маю на увазi, чи справа стосуеться лише вбивства молодого Сенявського? – сказав вiн.

Мацейовський не вiдповiв. Мовчали й решта вiзитерiв.

– Отже? – повторив запитання Семен.

– Не лише убивства, – нарештi не витримав ротмiстр.

– Тодi я волiв би дiзнатись про решту подiй.

Мацейовський зiтхнув. Намагаючись не вдаватись до подробиць, коротко розповiв про нiчний напад на Сенявського, який мало не коштував тому життя.

– А це вже цiкаво, – резюмував Паливода. – І ми пiдiйшли до тiеi причини, з якоi я просив залишитись мого помiчника.

Що скажеш, Микито?

Пилипенко, який уважно слухав, похитав головою:

– Не потрiбно знатися на окультизмi, щоб зрозумiти – староста зустрiв лiкантропiв.

– Кого? – заклiпав очима Мацейовський.

– Вовкулаку, перевертня, вервольфа. Можете називати як вам завгодно.

– Це маячня! – нервово засмiявся Мiхай Березовський. Паливода уважно поглянув на поручника. На вигляд не бiльше двадцяти рокiв, проте щось було в його виглядi таке, що не пасувало молодiй людинi.

Можливо, неприродна блiдiсть, а можливо, хворобливий блиск очей. Втiм, сам Мацейовський теж був блiдим. Хоча й не настiльки. Здоровим рум’янцем на щоках мiг похвалитись хiба мовчазний Бенедикт.

– Нам уже остогидли триклятi вигадки про вовкулакiв! – додав поручник.

– Лiкантропи iснують, – авторитетно похитав головою Пилипенко, – i це зовсiм не маячня. Є безлiч задокументованих свiдчень.

– Це маячня! – у запалi повторив Мiхай.

Мацейовський повернувся до нього й рiшуче мовив:

– Мiхаю, припини!

– Але що вони знають? – спробував сперечатись той.

– Я наказав тобi припинити! – пiдвищив голос ротмiстр.

Березовський похитав головою i замовк.

– Прошу вибачити мого товариша, пане Ольховський. У нього е певнi причини не вiрити у подiбнi байки, – сказав Мацейовський. – Мушу додати, Адам Іеронiм Сенявський не е одним з тих людей, якi приймають негативну вiдповiдь. Вiн звик домагатись свого i згоден продемонструвати свою щедрiсть у разi, коли ви допоможете вирiшити його проблеми.

Семен прибрав офiцiйного виразу обличчя i встав iз крiсла, даючи зрозумiти, що аудiенцiю закiнчено.

– Я подумаю над вашою пропозицiею, шановне панство, – вiдповiв вiн.

Обличчя Мацейовського витягнулось.

– Але ми не маемо часу на роздуми! – спробував апелювати вiн.

Але Семен був непохитним:

– Мушу наполягати. Менi потрiбен час для прийняття рiшення. Мiй служник сповiстить шановне панство про результат на протязi дня.