Куля для вовкулаки

– Це вони! Знову вони! – заволав хтось у темрявi.

– Диявольська пошесть!

І слiдом за криками гулко вдарив мушкетний пострiл. За ним ще один i ще. Скоро у таборi розпочався справжнiй переполох, який доповнювали наляканi конi, що голосно iржали й намагалися позбавитись пут. Семен зрозумiв, що надiя заснути втрачена остаточно, й пiшов розшукувати ротмiстра.

Переполох закiнчився так само раптово, як i розпочався. Мацейовський, виявивши непересiчний талант органiзатора, припинив бiганину табором, посилив караули i наказав усiм вiльним вiдпочивати.

Про всяк випадок навколо табору розпалили ще кiлька багать, вогонь у яких мали пiдтримувати охоронцi. Однак багато хто в таборi не спав.

– Що вiдбуваеться, ротмiстре? – запитав Семен у Мацейовського, коли бiганина i пострiли припинились.

– А ви не бачите? – похмуро вiдказав той. – Люди злякались.

– Вовкiв?

– Я не знаю, чорт забирай! – вилаявся ротмiстр.

– Дивний переляк, як на мене, – похитав головою Семен. – Можливо, ваш отець Бенедикт змiг би iх заспокоiти словом i молитвою? До речi, де вiн? – Паливода раптом зрозумiв, що не бачив домiнiканця вiд часу, коли загiн зупинився для ночiвлi.

– Я не бачив його, – знизав плечима Мацейовський. – Це мае якесь значення?

– Поки не знаю, – вiдповiв Семен. Вiн хотiв щось додати, але цiеi митi помiтив Бенедикта, який вийшов з лiсу i мовчки пройшов повз них. Не кажучи нi слова, зник в одному з наметiв.

– Маю надiю, тепер ви вдоволенi? – роздратовано сказав Мацейовський i пiшов геть.

Семен, помисливши, вирiшив i собi повертатись до лежанки. Вже засинав удруге за вечiр, коли почув слова Пилипенка, який розташувався поруч:

– А чи не занадто ви боiтесь вовчого виття, панове? – запитав Микита, нi до кого не звертаючись.

Деякий час вiдповiдi не було, i лише за хвилину один iз жовнiрiв вирiшив порушити мовчанку.

– Ти багато чого не знаеш, хлопче, – сказав вiн. – У наших краях вовкiв давно немае. Тож…

– Тож це виття не Божого створiння, а диявольського виплодка! – перебив першого жовнiра другий.

– Ви впевненi?

– Вони не дають нам спокою вже близько року, – жовнiр вдарив у темрявi кресалом i запалив люльку. – Триклятi вовкулаки. Загинуло уже п’ятеро. Востанне напали на самого пана старосту. Я думаю, лише втручання Святоi Дiви врятувало його того разу.

– А чому ж Свята Дiва не допомогла Мареку i Кшисю? – запротестував перший з жовнiрiв, який розпочав розмову. Погоджуючись iз ним, загудiла бiльшiсть iз присутнiх бiля вогнища.