Іменем сонця

– Чи маю я честь бачити шляхтича Семена Ольховського? – запитав з порога прибулий, не переймаючись такою дрiбницею, як привiтання.

Семен випустив хмаринку сизого диму, деякий час слiдкував за ним, доки хмаринка не перетворилась на iмлу, пiсля чого перевiв погляд на прибулого.

– І я вас вiтаю, пане… не знаю вашого iменi.

Гiсть пропустив натяк повз вуха.

– Вас хоче бачити його ясновельможнiсть каштелян, прошу не баритись! – категорично заявив вiн i для бiльшоi поважностi порухав своiми пишними вусами.

Семен зiтхнув.

– Шановний, – сказав вiн голосом, у якому чути було важку, сiру й безпросвiтну нудьгу. – Чи не мiг би ти зачинити дверi?

– Для чого? – блимнув очима вiзитер.

– Бачиш, на вулицi не надто тепло, i кiмнату нагрiти досить важко без достатньоi кiлькостi дров. А з огляду на ту обставину, що мiй помiчник вiдсутнiй у Кам’янцi, рубати iх доводиться менi особисто. Я не вiд того, щоб попрацювати фiзично, але зараз не маю настрою.

– Але каштелян… – знову блимнув очима прибулий.

– Зачини дверi i бажано за собою! Пiшов геть! – пiдвищив голос Семен i звiвся зi свого зручного фотелю.

– Наказ каштеляна…

– Геть!!! – заволав Паливода голосом досвiдченого кавалериста.

Дверi з гуркотом зачинились. Паливода кiлька секунд дивився на них, пiсля чого повернувся у фотель i розкрив книжку. Спробував читати, але швидко зрозумiв, що думки лiтають зовсiм не у тому полi, до якого запрошував автор фiлософського трактату з латинською назвою.

Вiн вiдклав книжку i вирiшив почекати наступного вiзитера. Можливо, сам каштелян?

Пiсля того як непроханий гiсть зник, минуло кiлька хвилин, i Семен навiть почав вважати, що помилився, коли в сiнях знову почувся рух i у дверi постукали. Цього разу значно галантнiше.

– Хто такий?!

У вiдповiдь жодного слова, а за мить знову стукiт.

– Увiйдiть! – Семен упiймав себе на думцi, що даремно вигнав посланця.

Можливо, й справдi вiдбулось щось важливе? Втiм, вiн завжди з повагою ставився до бажання стороннiх побути наодинцi й вимагав такоi поваги до власних бажань. Але… Невже сам каштелян?

Так, це був каштелян. Середнього зросту товстун рокiв шiстдесяти, у шитому золотом кармазинi, з пишними сивими вусами. На головi насунута майже на очi боброва шапка. Маючи за спиною двох озброених мушкетерiв, навпроти Семена стояв Анджей Гурський.