Іменем сонця

Це якесь прокляття! На моiй пам’ятi такого не вiдбувалось вiд часiв, коли Кам’янець обступили орди Кантемира-мурзи![8 - Маються на увазi подii Хотинськоi кампанii 1621 року, коли союзники Османа ІІ, кримськi татари пiд командуванням Кантемира-мурзи плюндрували Подiлля.] – обурено сказав вiн.

– Що ви маете на увазi?

– А ти не помiтив? Просто так, прямо на дорозi лежить труп. Я мiг це зрозумiти у той час, коли пiд Хотином стояли турки, а увесь край зазнав навали триклятих бусурман. Але тепер!

– Ви хочете сказати, що злочиннiсть у Кам’янцi подолано? – скептично поглянув на Гурського Семен.

Каштелян похитав головою:

– Ольховський, ти доросла людина. Тож мусиш розумiти, я особа на королiвськiй службi. Поставлений тут з метою дати пiдлеглим його величностi вiдчути силу закону. І я виконую своi обов’язки. Незважаючи на те, що завжди поблизу може знайтись мерзота, яка вважатиме, що iй дозволено жити, нехтуючи тим самим законом. Проте у мене з ними розмова коротка: куля, шибениця або паля.

Рiзного штибу злодii, бунтiвники та iнша наволоч обходять моi володiння десятою дорогою. Якщо не вiриш, запитай у кого завгодно. У лотрiв[9 - Лотр – розбiйник, грабiжник.] пiджилки починають трястися вiд самого iменi Анджея Гурського! Ще навеснi мною було вiддано наказ про страту кiлькох з них. І результат не примусив на себе довго очiкувати – за останнi пiвроку жоден не наважився украсти бодай мiшок збiжжя з селянськоi хати. У байраках над Днiстром ще переховуються кiлька десяткiв негiдникiв. Але менi про них вiдомо, i навеснi уся ця наволоч висiтиме на шибеницях. І раптом вiдбуваеться таке! Я просто не в змозi повiрити…

Семен промовчав, похитавши головою на знак згоди. Гурський зiтхнув.

– Скажи хоч щось, Ольховський! Не мовчи.

– Що ви хочете почути, сенаторе?

– Чому, чорт забирай, це вiдбуваеться?

Паливода поглянув на каштеляна i знову похитав головою:

– Не можу сказати надто багато. Звiдси далеко до Сатанова?

– Два десятки верст.

– Інший шлях е?

– Навряд. Якщо й iснують лiсовi дороги, нинi iх занесло снiгом.

– Тобто людина, яка вирiшила мандрувати з Сатанова у Кам’янець або навпаки, повинна проiхати саме тут?

– Напевне. Чому ти запитуеш?

Паливода поглянув на каштеляна.

– Очевидно, нещасний, якого ми знайшли, а також загиблi у Сатановi, ланки одного ланцюга, – сказав вiн.

– Це очевидно навiть для мене, – погодився Гурський.