Іменем сонця

 – Але чому у такий дикий спосiб? Заради чого?

Семен пiдняв комiр кунтуша, намагаючись врятуватись вiд протягiв, якi гуляли в салонi карети.

– Є багато пояснень навiть для того, що на перший погляд здаеться незрозумiлим, – пригадав вiн. – Одного разу я зустрiв святого iнквiзитора, який отруював людей сотнями. Здавалось би, святий отець i навмисне отруення – речi несумiснi. Але коли розiбратись бiльш прискiпливо, подiя набувае iншого забарвлення. Як нам оповiдае iсторiя, у Ватиканi традицiя труiти ближнiх досить стародавня.

Проте усi ми вiримо, що церква веде нас до царства Господнього. І продовжуемо вiрити навiть пiсля того, як отруювачiв у рясах виведено на чисту воду. Скорiш за все убивця теж вiрить у щось. Принаймнi мае безлiч аргументiв для виправдання своiх дiй. Можливо, дiзнавшись якими е цi аргументи, ми зможемо знешкодити його досить швидко. Проте слiдство знаходиться на самому початку, тож зараз зарано робити будь-якi висновки.

– Ти говориш крамольнi речi! – сказав Гурський.

 – Якби твоi слова дiйшли до вух святоi iнквiзицii, мав би безлiч проблем.

– Вони намагались. Хоча й безуспiшно. Сенаторе, у мене е до вас невеличке прохання.

– Кажи.

– Не завадило б дiзнатись, кого ми знайшли. У мене не вистачить на це часу. Вiдрядiть кiлькох жовнiрiв у навколишнi села. Навряд чи цей чоловiк жив далi анiж за десять верст вiд мiсця, де ми його знайшли. Нехай дiзнаються, хто вiн.

Гурський, погоджуючись, хитнув головою.

– Я дам вказiвку. А зараз, прошу вибачення, моi сили вичерпано.

Як фiзичнi, так i духовнi. Скоро буде трактир, там стаемо на вiдпочинок.

– І я буду останнiм, хто вас вiдмовлятиме, – пiдвiв пiдсумок бесiди Семен.

За чверть години дорога й справдi вивела загiн до селища, на околицi якого знаходився великий трактир. Ворота з рипiнням вiдчинились, i скоро на дворищi, яке до цього пустувало, стало велелюдно й гамiрно. Гурський у супроводi Паливоди i ротмiстра покрокував до будiвлi, решта жовнiрiв розташувались просто неба, розпалюючи багаття для обiгрiву й приготування iжi.

Роздiл IV

Снiгопад, який пройшов минулоi ночi, видався на диво рясним. Тож за кiлька верст вiд шляху, яким подорожували Семен Паливода i Анджей Гурський, снiгу навалило стiльки, що лiсовi дороги перестали iснувати, як справедливо вiдзначив каштелян. Бiлий лапатий, вiн йшов кiлька годин поспiль, все потовщуючи й потовщуючи ковдру, якою вкутались порослi лiсом схили гiр i безлiсi долини.