Іменем сонця

Іменем сонця

Юрiй Володимирович Сорока

Нотатки Семена Паливоди #2Ретророман

Заснiженi Товтри здригнулись вiд жорстокостi таемничого вбивцi, який не просто вбивае, а… розтинае тiла. Важкий, смертельний жах видерся на простори Подiлля з невiдомих пекельних глибин, i його не змогли зупинити навiть мури. Цей жах заповз на вулички Кам’янця, стиснув його в холодних обiймах й вiдiбрав спокiй у городян. Але, на щастя жителiв фортецi i мiсцевого каштеляна, у них е останнiй козир – вже знайомий читачам з роману «Куля для вовкулаки» колишнiй курiнний отаман Запорiзькоi Сiчi, найкращiй спецiалiст з розкриття злочинiв в Украiнi Семен Ольховський-Паливода.

Разом зi своiм вiрним товаришем Микитою вiн повинен зупинити страшного вбивцю.

Це другий роман Юрiя Сороки з серii «Нотатки Семена Паливоди».

Юрiй Сорока

Іменем сонця

© Ю. В. Сорока, 2019

© М. С. Мендор, художне оформлення, 2019

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2015

Пролог

Зорi на нiчному небi поступово втратили яскравiсть.

Мармуровий диск повного мiсяця нависав над горизонтом, подiбний до похмурого всевидячого ока. Дерева, що скинули листя на зиму i дочекались бiлоi ковдри навколо себе, були схожi на руки мерцiв. Мерцi тягнули до блiдого диску мiсяця своi довгi кривi пальцi. Чорнi й нерухомi у тишi, яка вкутала все навколо м’яким простирадлом безтурботностi. Дерева тут зовсiм не були схожi на тi, до яких звик Мешика. Вони були iншими. Втiм, як i все навколо. Не було моря зеленi. Не було повноводих рiчок i водоспадiв. Не було спiву птахiв i крикiв дрiбноi звiрини у густих кронах. Лише чорнi вiти, схожi на руки мерцiв, мiж пальцiв яких бiлими клаптями бiлiв снiг.

І холод, що пробирав крижаними лабетами до самого серця. Холод, якого вiн не пам’ятав багато рокiв, з далекоi юностi.

Чому вiн потрапив сюди, у холодну бiлу пустелю? Чому не залишився там, де бажав залишитись? Чому покинув усе й зiйшов на торгове судно з намiром прибути туди, де народився i вирiс? Питання поставали перед Мешикою одне за одним.

І вiн мав на них лише одну вiдповiдь.

Такою була воля сонця. Зовсiм скоро свiтило вирушить у небуття, i йому доручено потурбуватись про повернення свiтла. Там, на iншому боцi земноi кулi, про це було кому подбати. Йому ж необхiдно повернутись у краiну дитинства i врятувати ii.

І вiн неодмiнно виконае свою мiсiю.

Подумавши про це, Мешика зашепотiв молитву сонцю i щiльнiше загорнув поли свого шкiряного морського плаща.