Легіон Хронос

Чому? Цього Дмитро не знав. Мабуть, все те ж шосте вiдчуття, що було у Дмитра значно бiльш розвинуте, анiж у його однолiткiв. Йому, наприклад, не складало жодних труднощiв вiдгадати результати футбольного матчу, який щойно розпочався, а це, у свою чергу, викликало щире захоплення знайомих. Або той випадок з Олечкою Павлишиною, коли вiн вiдважився запросити ii на побачення. Чомусь Дмитро вiд початку знав, що вона не прийде, а буде, розташувавшись з подругою на терасi лiтньоi кав’ярнi неподалiк, смiятись з його безглуздого вигляду.

Ще б пак, як у анекдотi – пiд годинником, з букетом квiтiв i розгубленими очима. Проте ii очi виглядали не менш розгубленими, коли Дмитро раптово з’явився у неi за спиною, пожбурив на стiл букет i покрокував геть.

Вiд думок вiдiрвав телефонний дзвiнок. Невже знову незнайомець? Напевне все ж варто вислухати. Нiколи не пiзно пiти, якщо розмова виявиться розiграшем, або ще чимось непотрiбним. Дмитро поставив на стiл чашечку з кавою i дiстав слухавку мобiльного.

Телефонувала тiтка Вiра.

– Ну, що я тобi казала? – зловiсним голосом розпочала вона читку моралi.

– Про те, що я можу спiзнитись.

– От! Ти нiколи мене не слухаеш. А я, мiж тим, завжди бажала тобi лише добра. Тож заявляю тобi, Дмитре, цiлком офiцiйно – ти безвiдповiдальний, недисциплiнований i невдячний юнак!

– Так, тiтко Вiро, ви маете рацiю.

– І все? Я просто маю рацiю i все?!

– Так.

– Як тодi пояснити двiйку з iсторii, отриману тобою не далi як сьогоднi вранцi?

Їй про все вiдомо.

І про запiзнення, i про двiйку. Втiм, цей факт до шостого вiдчуття не мав жодного вiдношення – тiтка Вiра просто була знайома з Буцефалом i той про все iй наскаржився. Скорiш за все i про фетиш.

– Мало того, ти ще мав нахабнiсть привселюдно назвати викладача фетишистом! Ну що менi з тобою робити, Дмитре?

– Я не називав Буцефала фетишистом, – Дмитровi стало весело.

– Кого?!

– Петра Олексiйовича.

Тiтка Вiра на тому кiнцi театрально зiтхнула.

– Це переходить усiлякi рамки, юначе! Запам’ятай, подiбна поведiнка нi до чого доброго тебе не виведе. Тебе вiдчислять, ти потрапиш до вiйська. Будеш будувати дороги.

– А чому саме дороги? – здивувався Дмитро.

– Чи що там ще будують будiвельнi вiйська?

– Таких вiйськ не iснуе, тiтонько.

– Яка рiзниця! Ти хочеш до вiйська?

– Я ще не вирiшив. Зрештою, на сходi вiйна, тож, цiлком можливо, я там буду корисним.