Легіон Хронос

Ми все влаштували так, щоб ваше зникнення вони сприйняли як цiлком тривiальний, хоча й, безумовно, трагiчний випадок. Ваш клон там, у континуумi, зайняв свое мiсце пiд могильним горбком. Не переймайтесь – проста iмiтацiя людського тiла, без iнтелекту i свiдомостi.

– Тобто вони стануть свiдками моеi смертi? Точнiше – ii постановки? Але ж це жорстоко!

– Життя взагалi жорстока рiч.

Дмитро присвиснув.

– Цiкаво сюжет закручено. Мене просто прибрали з власного життя.

– Це не наша вина, Дмитре, – Марк Светонiй почав передивлятись якусь документацiю, даючи зрозумiти, що аудiенцiя пiдходить до кiнця.

 – До того ж, повiрте менi – те, що вам пропонують, значно краще, анiж ваше минуле життя. Але ми забарились, а у мене багато справ.

– І це все, про що ви можете розповiсти?

– На даний момент все.

Марк Светонiй поглянув на Дмитра повним офiцiозу поглядом.

– Дмитро Мiщенко, ви приймаете високу честь стати легiонером i присвятити свое життя захисту Історii?

– Так, – знизав плечима у вiдповiдь Дмитро.

 – Хоча ще вчора не очiкував би вiд себе подiбноi вiдповiдi.

– Поздоровляю вас. А тепер вирушайте на пiдготовку, вас супроводять. Зустрiнемось пiсля присяги, перед вашим першим завданням. Успiхiв, майбутнiй легiонере!

Дмитро подякував Консулу легким нахилом голови, повернувся до дверей i тiеi ж митi вiдчув, як його щось несильно кольнуло у шию.

– Ай! Що ви собi дозволяете?! – поглянув вiн на чоловiка у бiлому комбiнезонi, який матерiалiзувався з повiтря.

– Стандартна процедура, – поспiшив заспокоiти його Марк Светонiй.

 – Не переймайтеся. Вам пiзнiше все пояснять.

Вiн видалив помахом руки невiдомого у комбiнезонi, пiсля чого той, натиснувши одну з кнопок на своему браслетi, зник так само раптово, як i з’явився. Дмитро потер мiсце уколу. Шкiра там ледь вiдчутно свербiла, проте болю не було.

– Ще раз бажаю успiхiв у навчаннi, – сказав Консул, i Дмитро пiшов геть.

Пiсля того як дверi за ним зачинились, Марк Светонiй кiлька хвилин сидiв, про щось замислившись.

Нарештi зiтхнув i натиснув кнопку переговорного пристрою на панелi столу.

– Ви чули нас, Гелiодоре?

– Так, друже Консул.

– Що скажете?

– Казка про династiю легiонерiв виглядала не зовсiм переконливо.

– Можливо. Але ж ви розумiете, що я не мiг розповiсти юнаковi про те, що його батьки знаходяться у полонi варварiв i iх могли б шантажувати у разi, коли б змогли до нього добратись.

– Чому б нi? Вiн мае стати легiонером, а не благородною дiвицею.