Легіон Хронос

Коли все ж звернули на нього увагу, навiть не подумали зупиняти поединок. Лише по перебiгу довгих десяти хвилин, розiрвавши кiнчиком шпаги сорочку на плечi у хлопця, фехтувальниця зупинилась i церемонно вклонилась супротивнику.

– Значно краще, Якоб, але маеш над чим попрацювати, – вона витерла спiтнiле чоло рукавом сорочки. – У випадi вiдкриваешся значно бiльше, анiж потрiбно.

– Інакше б я не був джентльменом, – той, кого назвали Якобом, недбало оглянув розiрвану сорочку i криваву подряпину на плечi, пiсля чого пiшов геть, кинувши наостанок: – Схоже, нашого полку прибуло!

Дiвчина закинула шпагу у пiхви, якi лежали неподалiк вiд неi на кам’янiй чашi з нарцисами, i пiдiйшла до Дмитра.

– Вiтаю, рекруте, нас повiдомили про тебе. Як добрався?

– Швидко, – знизав плечима Дмитро.

– Я Нора. Наступних кiлька тижнiв буду займатись твоею бойовою пiдготовкою. А для початку витягни руки з кишень i стань струнко!

Вiд несподiванки Дмитро мало не розкрив рота. Ним намагалась командувати дiвчина! Ним, Дмитром Мiщенком, який не дозволяв подiбного з собою обходження навiть тiтцi Вiрi i набридливому Буцефалу!

– Менi й так непогано чути, – насмiшкувато сказав вiн.

Нора у вiдповiдь знизала плечима, ступила крок назустрiч i поглянула на Дмитра впритул.

– Подана команда струнко, рекруте! – повним металу голосом вигукнула вона. – А це значить, що ти, маленький шматок лайна, повинен витягти своi руки з кишень i виконати наказ! І можеш повiрити – я маю досить засобiв домогтись виконання моiх наказiв!

Не дивлячись на те, що Нора була на пiвголови нижча, Дмитровi раптом здалось, що вона нависае над ним.

Вiн кiлька секунд дивився iй в очi, пiсля чого, з виглядом переможеного, опустив погляд i виструнчився.

– Так краще, – вiдступила на крок Нора. – Нiчого особистого, рекруте, але ти повинен затямити – дисциплiна понад усе! Повтори!

«Так, сюрпризи починаються з порога», – подумав Дмитро, а вголос перепитав:

– Що зробити?

– Повтори!

– Дисциплiна понад усе!

– Так краще.

І на майбутне пам’ятай: ти прибув не до iнституту благородних дiвиць. Це Легiон, затямив?!

– Затямив, – вiдповiв Дмитро.

– Не чую!

– Я сказав: затямив!

– Не чую!

– Так точно!

Нора помовчала, пiсля чого повернулась i пiшла до сходiв, даючи Дмитру зрозумiти, що вiн мусить рухатись слiдом. Крокуючи за нею, вiн вiдчув злiсть. На себе, на це дiвчисько, що зустрiло його з гостиннiстю прусського фельдфебеля, на обставини, завдяки яким опинився у цьому мiсцi.