Легіон Хронос

Лише один з них вiдiйшов вiд гурту, i Дмитровi прийшлось пройти процедуру упiзнання, що ii провели за допомогою якогось чудернацького приладу.

– Проходь, – буркнув до нього нарештi охоронець i повернувся до решти воякiв.

– Дякую за гостиннiсть, – в тон йому сказав Дмитро i продовжив подорож. На охоронцiв слова прибулого не справили нiякого враження.

Опинившись на подвiр’i, вiн навiть зупинився, вражений побаченим видовищем. Тут не було гелiкоптерiв, винищувачiв i бронемашин. Не було навiть озброених бiйцiв з карабiнами у руках.

І жодноi аналогii з чистилищем. Натомiсть, серед широкого майдану, оточеного високими, повитими плющем стiнами, розташувався водограй, струменi якого дзюркотiли i виблискували у променях сонця. Далi, за водограем, майдан звужувався i перетворювався на двi, оточенi охайно пiдстриженими кущами, алейки. Обидвi вони, згинаючись ятаганом, добiгали широких мармурових сходiв. Сходи вели до триповерхового палацу з високими стрiлчастими вiкнами, майстерною лiпниною i витонченими скульптурами, що завмерли у нiшах над карнизом. На чотирьох невеличких вежах, що увiнчували кутки палацового даху, було встановлено флюгери у виглядi середньовiчних герольдiв, якi, приклавши до вуст своi сурми, готувались пожбурити у простiр дзвiнку мiдь. Дмитро швидко оглянув палац i перевiв погляд на живу картину, яка цiкавила його значно бiльше, анiж архiтектурний витвiр невiдомого генiя. Перед ним серед вимощеного брукiвкою майдану зiйшлись у поединку на шпагах двое фехтувальникiв у бiлих шовкових сорочках, вузьких чорних бриджах i високих ботфортах. Придивившись уважнiше, в одному з бiйцiв Дмитро пiзнав молоду симпатичну дiвчину. Вiн нерiшуче наблизився i почав спостерiгати за двобоем, мимоволi милуючись грацiйними рухами бiйцiв.

А дивитись справдi було на що! Фехтувальники, судячи з усього досить досвiдченi, легко перемiщались подвiр’ям, пригинались у випадах, або приймали стiйки для захисту вiд ударiв супротивника, схрещували клинки i знову розходились, намагаючись перехитрити один одного пiд час черговоi атаки.

Загрозливого вигляду бойовi шпаги з почорнiлими вiд часу клинками i блискучими срiбними ефесами вiдзивались розкотистим дзвоном, зустрiчаючи клинок супротивника. Інодi вони з шипiнням розрiзали повiтря, примушуючи Дмитра поморщитись. Цiлковито поринувши у поединок, фехтувальники вигукували короткi iронiчнi фрази, смiялись i накручували один одного. Дмитра вони помiтили не одразу.