Легіон Хронос

Довго стояв пiд теплими струменями води, пiсля чого переодягнувся, взув черевики i, засунувши берет пiд погон, як це роблять вiйськовослужбовцi, пiшов розшукувати кабiнет лiкаря.

Плутати коридорами палацу довелось не менше чвертi години. За цей час йому назустрiч трапились кiлька людей, одягнутих так, як Нора, – у бiлi шовковi сорочки, чорнi сукнянi бриджi й високi ботфорти. Здавалось, нiхто з них не звертав на Дмитра нiякоi уваги. Вони проходили повз нього, iнодi мовчки, iнодi розмовляючи мiж собою. Запам’ятався лише один – чорнявий парубок рокiв двадцяти п’яти, який рухався назустрiч Дмитру за допомогою чудернацького пристрою, схожого на екзоскелет з комп’ютерноi гри «Сталкер».

Його ноги були забинтованi й пiд’еднанi до хромованих металевих нiг, якi, в свою чергу, крiпились до невеличкоi скриньки за спиною у легiонера. Коли Дмитро спробував звернутись до нього з запитанням, де знайти кабiнет лiкаря, легiонер, поглянувши на нього так, немов побачив павука, процiдив:

– Ти як звертаешся до триарiя, рекрут?! Струнко!

Сам вiд себе не очiкуючи такоi дисциплiнованостi, Дмитро виструнчився.

Але легiонер не збирався змiнити гнiв на милiсть.

– Чому головний убiр не на мiсцi? Що за вигляд, новобранцю?!

На виручку прийшла Нора, яка взялась невiдомо звiдки.

– Заспокойся, Сергiю. Вiн у нас перший день i ще нiчого не знае. Завтра розпочинаемо курс.

Легiонер якось надмiру швидко повеселiшав.

– А, свiже м’ясо… Ну начувайся, рекруте, найближчi десять тижнiв на тебе очiкуе пекло!

– Згадай себе кiлька суб’ективних рокiв тому, – холодно заперечила Нора.

 – Можливо, не так будеш задирати носа.

Легiонер знiтився. Вiн виструнчився i приклав до грудей стиснуту у кулак правицю.

– Прошу вибачення, друже iнструктор.

– Ви вiльнi, друже триарiй, – Нора поманила пальцем Дмитра i пiшла коридором. – Лiкар на першому поверсi, ходiмо, я проведу.

– Дякую.

– Не варто подяки.

– Норо, а що сталось з цим чоловiком? – запитав Дмитро, аби якось пiдтримати розмову.

– Був поранений пiд час однiеi з операцiй.

Ще запитання е?

– Вагон i маленький возик, наприклад…

Однак Нора, яка щойно прийшла на допомогу, зникла так само несподiвано, як i з’явилась. На ii мiсцi залишилась та Нора, яка умiла розмовляти лише крiзь зуби.

– До мене слiд звертатись – друже iнструктор. Зайвих слiв не потрiбно, пояснень теж. Зрозумiло, рекруте?

– Так точно! – розплився у посмiшцi Дмитро. Вiд думки, яка щойно прийшла у голову, йому стало весело.