Легіон Хронос

Знайоме вiдчуття. Звикай. А зараз вiдпочивай. Завтра тобi знадобляться усi сили.

Робо накинув на плече рушника i, ледь помiтно накульгуючи, пiшов до дверей душовоi. Дмитро його зупинив уже у дверях.

– Послухай, друже, я не розумiю: звiдки ви усi так гарно знаете украiнську мову?

– Особисто менi твоя мова не знайома, – знизав плечима Робо.

– Але ж…

– Надбання майбутнiх епох. Ми можемо користуватись деякими iхнiми винаходами. У даному випадку – дiя iмплантату. Якою б мовою не розмовляв твiй вiзавi, ти чуеш його на тiй мовi, яку знаеш найкраще.

– Імплантат? – не зрозумiв Дмитро.

– Тобi повиннi були ввести за допомогою iн’екцii наноiмплантат.

Дмитро згадав несподiваний укол у кiмнатi Марка Светонiя. Чортовi коновали, могли б i попередити, перед тим як вводити до його органiзму своi чудеса технiки!

– Так, – зiтхнув Дмитро. – Весело тут у вас. Ну то, може, розповiси, яку бридоту вони менi ввели, i що поганого з цього може вийти?

– Нiчого складного, стандартна операцiя.

– Подiбне твердження я вже чув, а все ж?

– Зовсiм крихiтний прилад. Вiн вводиться до кровоносноi системи за допомогою iн’екцii, пiсля чого проходить до гiпоталамуса i з’еднуеться з твоiми нейронами, додаючи мозку кiлька функцiй, якi ранiше були йому недоступнi. Щось на зразок телепатii. На тонкощах я не розумiюсь, але легiонери можуть за його допомогою уникнути труднощiв у спiлкуваннi, а також у екстремальних ситуацiях зв’язуватись мiж собою на невеликих вiдстанях.

– Справдi нiчого складного, – залишилось пiдвести пiдсумок Дмитровi. Вiн лiг на лiжко i випростався. На сьогоднi достатньо вiдкриттiв. Бажання залишилось лише одне – заснути i проспати годин сто.

Роздiл 10

Як i попереджували, справжнiй жах почався наступного ранку. Дверi у казарму вiдчинились, ледь за вiкном почало сiрiти.

– Пiдйом, рекрути! – пролунало зловiсно i категорично.

Дмитро розплющив очi.

– За п’ять хвилин бути готовими до початку занять! – Нора наблизилась до Дмитра i поглянула на нього з крижаною посмiшкою. – І не запiзнюйся, мачо, у нас надто багато роботи.

Дмитро нашвидкуруч умився над раковиною i вскочив у комбiнезон. Не пройшло й п’яти хвилин, як вiн, у компанii решти рекрутiв, яких виявилось не бiльше двадцяти чоловiк, стояв бiля брами, що вела за межi учбового центру. Там вже пантрувала Нора.