Аптекар

Бо вiн, бувало, замикався у своiй каютi i нiзащо не бажав виходити, коли до зарiзу потребували якихось його вказiвок, а замикався вiн там не задля якоiсь там феi Середземномор’я, а просто тому, що бавився восковими солдатиками, яких мав щось iз сотню, та вiв з ними баталii, розставляючи на пiдлозi та рачкуючи коло них, як жебрак, що збирае розсипанi грошi. Одне слово, вiн чкурнув, пересiвши на корабель, що мав завезти бiженцiв до Венецii. Ми пробували вiдбити Ханью, але через шторми змушенi були вiдступати.

Друга халепа не забарилася. Частина фльоти пiд командуванням папського адмiрала Нiколо Людовiзi, володаря Пьомбiно, котрий i до того нарiкав на експедицiю та демонстрував свою нехiть до неi, повернулася додому. Венецiя зосталася сам на сам iз турками. Що й казати – Венецiя i ранiше мусила розраховувати лише на своi сили. Вiдтак з Венецii на Кандiю почали вирушати кораблi за кораблями, вантаженi розмаiтим спорядженням i харчами, та бракувало головного: на островi не було верховного головнокомандувача, не було людини, яка б могла очолити опiр туркам.

Сенат Венецii довго дебатував на цю тему, заки не вибрали самого дожа Франческо Ерiццо, старого трухлявого гриба, що недавно тiльки вiдсвяткував своi вiсiмдесятi уродини, та ще й з таким розмахом, мовби краiна не вела вiйни.

На щастя для Венецii, уже самi приготування до походу так старого вимотали, що за три тижнi, 3 сiчня 1646 року, вiн оддав Богу душу. Його крiсло успадкував Франческо Молiн, теж уже чоловiк староi дати, але венецiйцi геть вiдкинули iдею призначати верховного головнокомандувача.

А що не вистачало грошей, то стали вiдкрито торгувати посадами прокураторiв по двадцять тисяч дукатiв кожна. Багатii вiдразу кинулися купувати, i небавом вдалося продати iх щось до пiв сотнi, але вже по вiсiмдесят тисяч. Далi за яких двiстi дукатiв продавали мiсця у Великiй радi, а хто хотiв увiйти до стану аристократiв, мусив узяти на утримання на весь рiк тисячу воякiв, а на це йшло вже не менше шiстдесяти тисяч.

Одне слово, тяглася ця катеринка довго, венецiйцям нiхто на допомогу не йшов, i союзникiв у них не було, але iхня фльота мужньо вiдбивала всi атаки невiрних. Нас iз Мартином приписали до корабля, що був пiд орудою Томазо Морозiнi й називався «Санта-Каталiна». І ото, коли ми в числi двадцяти трьох кораблiв блокували доступ до Дарданелл, втримуючи турецьку фльоту в Мармуровому морi, для нас обох настав рiшенець тiеi затяжноi кампанii.