Ги-ги-и

Ми не вспiли зашкодити, як вона вилетiла на вулицю, репетуючи, мов дурна. Ну i таки привела мiлiцiю. Ми з батьками домовилися, що вони все на мене звалять, бо я ж таки молода, а щоб не витягли з мене, куди мiй чоловiк подiвся, я прикинулася вар’яткою. Батьки на якийсь час мусили згорнути наш бiзнес i перечекати. Але скоро все стане на своi мiсця.

Менi ii оповiдь припала до душi, i я зрозумiв, що нарештi натрапив на свое щастя.

З десяти молодичок, якi претендували на хористок лише завдяки своему пристойному вигляду, одна Ганулька могла спiвати.

Решта здатна була хiба ворушити губами.

– Хор у пiжамах справляе сумне враження, – сказав я Ганульцi суботнього ранку.

– Давай з простирадел поробимо для них грецькi тунiки, – запропонувала Ганулька.

– Добре, це я покладаю на тебе. А що ви заспiваете? Крiм нацiонального гiмну.

– Може, «І шумить, i гуде»?

– Ну ти ж iх навчи бодай приспiв, якщо вже всiеi пiснi вони не запам’ятають.

Ганулька зайнялася хористками, а я подався роззирнутися, як кипить робота.

Жiночий вiддiл, захопившись витинанням гiрлянд, порiзав усi фiранки i штори i почав витинати прапорцi з власних пiжам. Ледве вдалося iнiцiативу зупинити.

В коридорi на стiнi вивiсили для оглядин портрет депутата Цвiбака. Близнюки-дауни – автори шедевру – стояли поруч, побравшись за руки. За зразок iм дiсталася свiтлина з iсторii хвороби. Пан Цвiбак був зображений у розщiпнутiй до пупа пiжамi та ще й обмакогонений ручною машинкою. Затуманiлий погляд славного депутата не кликав анi вперед, анi назад.

Нiхто вiд близнюкiв, чие нацiональне походження було вельми темним, не чекав такого яскраво вираженого патрiотизму: пiжама пана Цвiбака мала синьо-жовтi смуги.

– Це знахiдка! – похвалив доктор Фiлюсь. – У тi важкi колонiяльнi часи, коли вся наша краiна умлiвала пiд кирзаками окупантiв, ми – щирi украiнськi психiатри i пацiенти – вихлюпували свiй гнiвний протест у виглядi синьо-жовтих пiжам. Тепер усi побачать, де кувалися ключi нашоi незалежностi.

– М-м-м… е-е… – задумався пан Гольцман. – Мене турбуе його погляд. В його очах нема… як би це сказати…

– Нема вогню? – здогадався пан Фiлюсь.

– Еге… Якийсь туман в очах… Чим ми кололи хворого Цвiбака?

– Цими… ну, як його… – наморщила чоло санiтарка Оля.

– А-а, ну то не дивно, – кивнув пан Гольцман. – Тому й нема вогню.

Братики-дауни кивали голiвками, скалячи зуби.

– Як iм тепер витлумачити, що вiд них вимагаеться? – замислився пан Фiлюсь.