Вікна застиглого часу

А слова, щоб ти знав, як i люди – однi смертнi, iншi безсмертнi. І нема жодного значення, якою мовою слово промовлене, бо в словi тiм вiд самого його зародження вже грае кров усiх найдревнiших слiв. А в Талмудi кожне слово – вiще. І мае не одне значення, а безлiч значень. Слово Талмуду здатне вбити i оживити. Двiстi рокiв тому рабин з Холму Елiя повторив учинок рабина з Праги i вилiпив глиняного чоловiка Голема. З глини вiн вилiпив усi частини його тiла, i всi органи, а проте це не була жива людина, а тiльки купа глини i бiльше нiчого.

Тодi раббi Елiя помiстив йому до вуст букви зi Святого Письма, котрi склали слово «життя», i став промовляти алфавiт над кожним його органом. Потiм на чолi його виписав слово «емет», що означае «iстина». І сталося диво – Голем ожив. Аби знищити глиняне чудовисько, варто було тiльки стерти першу букву, i зоставалося iно слово «мет», яке означае «смерть». Власне це йому й довелося зробити, коли Голем збiсився i вибiг на вулицю та почав убивати всiх на свому шляху. А ось у Книзi Санхедрин пишеться, що двое вчених – рабин Ханiна i рабин Ошая – мали звичай напередоднi кожноi суботи вивчати Книгу Творення i з ii допомогою створювати трилiтнього бичка, якого i з’iдали собi любенько на вечерю.

– А ви… ви теж вивчаете Книгу Творення?

– Не все те, що пiд силу раббi, потрафить здiйснити такий простий жид, як я.

Вiн виклав половину смажених бобiв у миску, а решту висипав на пiдлогу, i враз невiдь-звiдки вигулькнули таргани й розкатуляли боби по своiх закамарках.

Я й справдi ще нiколи не куштував такого смачного бобу, а з’iвши iно два зернятка, вже вiдчув ситiсть.

Гершель провiв мене до хвiртки.

– Передай своiй бабцi вiтання i нехай не гнiваеться на мене. Може, вона подумае, що старий Гершель з дуба впав, може, нiчого не подумае, а може, згребе усi тi золотi домовини, в яких похованi мученики, i занесе менi, аби я поховав iх, як належиться, прочитавши молитви.

І власне це останне й зробила моя бабця, припинивши вiдтодi свою комахотерапiю.

У день, коли Гершель ховав тарганiв i ясенових жукiв, небо було кам’яне, вдалинi на обрii котилися громовi фури, наладованi важкими, як свинець, хмарами, i тiльки простiсiнько над нашою Софiiвкою яскравiло маленьке кругле вiконце сонячного свiтла, крiзь яке дiставалися на тамтой свiт душi покiйникiв.

Рiжок

1

Серед безлiчi рiзних iграшок я мав також кривого рiжка, якого дiстав у подарунок.