Як я став детективом

Але я точно пам'ятаю, що цей везучий гравець вигравав на рiзних числах. А от на яких саме – не пригадую. Але тепер, якщо треба, постараюся запам'ятати цi числа.

Але я хотiв сам подивитися гру Артура, розумiючи, що без особистого спостереження я не зроблю жодних конкретних висновкiв. І ми з Євгенiем Аркадiйовичем домовилися про таке: як тiльки Артур з'явиться в казино, менi одразу ж зателефонують на мобiльник (вiн тодi тiльки з'явився в мене, у 90-i роки це ще була рiдкiсть) i, якщо в мене буде можливiсть приiхати в казино, за мною висилають машину i привозять у «Червоний Лев».

– Ми тобi на входi видамо фiшки для гри, безкоштовно, звичайно, – сказав менi президент казино, – i ти собi грай, як хочеш, тим часом спостерiгай за Артуром. Але потiм, пiсля гри, просто здаси усi фiшки назад у касу, навiть якщо щось i виграеш. А якщо захочеш i сам випробувати свое везiння, тодi, будь ласка, купи фiшки в касi за своi кревнi грошi i грай окремо вiд наших фiшок.

Я погодився на цi умови i вже через тиждень змiг приiхати на машинi, яку прислали з «Червоного Лева», у казино на Хрещатику.

– Наш везучий клiент уже грае хвилин двадцять, – сказав менi бiля входу Євгенiй Аркадiйович. – Поки вiн по нулях: скiльки програв, стiльки й вiдiгрався. Іди в касу за фiшками.

За п'ять хвилин я сiв на високий круглий стiлець без спинки бiля другого столу рулетки, за яким вже грало четверо вiдвiдувачiв казино, i зробив свою першу ставку, поклавши двi фiшки на «червоне».

Артур сидiв саме напроти мене, i я мав можливiсть його роздивитися: сухорлявоi статури, у джинсах, довге русяве волосся закривало вуха i майже торкалося комiрця синього пiджака.

На вигляд йому було рокiв тридцять. Гладке, злегка видовжене обличчя без зморшок, високе чоло, зеленi, розумнi очi, тонкi вуста. Взагалi, у його зовнiшностi проступали риси освiченого iнтелектуала, людини з життевим досвiдом, яка знае, чого хоче i як цього досягати.

Грав вiн спокiйно, без помiтного хвилювання, на вiдмiну вiд мого сусiда по столу, угодованого дядька з модною неголенiстю на щоках, який щохвилини пiдхоплювався на ноги, викрикував реплiки невдоволення i роздратування у випадку програшу.

А програвав вiн майже всi своi ставки, тому що робив iх сяк-так, розраховуючи лише на щасливий випадок, який уперто обходив його стороною.

Артур же, навпаки, спокiйно сприймав своi маленькi програшi i знову з незворушливим виглядом робив новi ставки. Я помiтив, що певна система чи стратегiя його грi все ж була притаманна.