Таємниця одного дiаманта

Алi пригадав, як вiн кiлька разiв чув, що хашашiни, якi живуть у неприступних фортецях Ельбурсу, вживають аль-хашиш. Вiд того вони стають лютi-прелютi i вбивають сильних цього свiту – шахiв, султанiв, емiрiв. Запам'ятати Алi запам'ятав, та розповiдi про холоднi гори, про неприступнi твердинi, про очманiлих вiд дурману вбивць його не цiкавили. Бо про вбивства й розбiй вiн чув з самiсiнького малечку i нiякого в цьому дива не було. Хiба диво – голод i спрага, спека i холод, крадiжка i бiйка?!!

Алi помiтив, що мосулець напружився увесь.

Обличчя ж його байдуже, нiби зовсiм це його не стосуеться i вiн над пустими теревенями не збираеться й замислюватись.

Вiн мав великi чорнi очi з довгими пухнастими вiями, як у дiвчини, а маленька борiдка кучерявилася дрiбними кiлечками. Син смiттяра, що завжди хотiв iсти, по руху щелеп, по вигину вуст мосульця зрозумiв – зовсiм йому не смакуе смажений на решiтцi вусач, приправлений шафраном, червоною цибулею i кiндзою.

Та знов, як завжди, пролунав крик кухаря, i малому довелося бiгти до жаровнi.

Кухар витяг iз часничного соусу шматки курки, обмочував у розбитi яйця i вправно кидав на розпечену сковороду. Сковорода вибухала бризками жиру та соку на всi боки, а шмат курки прихоплювався з усiх бокiв золотою шкiркою. I тут треба не гаяти – швидко перевертати, бо зразу перегорить яйце i почорнiе.

Кухар наклав на тацю шматки смаженоi курятини, потiм проваренi в курячому жиру та шафранi пупочок, печiнку, серце, накрив свiжими оладками-загребами i полив соусом з вина, лимона, часнику та борошна, ще й обсипав листками запашноi кiндзи.

Алi попер тацю до Джафаровоi каюти i хотiв поставити тацю перед товстуном на спорожнiлу корзину фiнiкiв.

– Неси в каюти, йолопе! – заволав Джафар, аж посинiв. – Мухи налетять, я не збираюсь iх годувати за шiсть дирхемiв!!!

З великим зусиллям, ледь не впустивши дорогоцiнну тацю, пролiз малий повз купця до каюти i поставив курку на кипарисовий столик. Самому Алi вiд запаху смаженоi курки аж наморочилося в головi i такий голод стис шлунок, що вiн був ладен з'iсти рiчковий намул з берегiв, що пропливали повз iхню сафiну.

Вiн вислизнув з каюти. Поки Джафар засовував свое тiло в каюту, Алi не втримався i з денця корзини прихопив чотири фiнiки. I одного зразу ж забгав у рота. Не встиг малий насолодитись смаком знаменитого басрiйського фiнiка, як з каюти захрипiв Джафар:

– Неси сюди фiнiки, син повii!

Малий прихопив корзину i випустив з долонi три фiнiки назад, на денце.