Таємниця одного дiаманта

По залитих водою полях, якi були за греблями, на нижчому рiвнi, нiж сама рiчка, ходили чорнi, товсторогi буйволи. Така була вода нерухома, що в нiй, мов у найкращiм срiбнiм дзеркалi, все вiдбивалося без жодного порушення лiнiй, лише догори ногами.

Сафiна й перша лодiя стражникiв трохи приспустили вiтрила, i судна зразу стишили хiд.

А трете судно приткнулося носом до греблi, якраз навпроти пiдвищеноi дороги до селища.

Швидко зiбралися до сафiни озернi араби. I один збирач податкiв, що чомусь виявився на тюркськiй лодii, повiв з поселянами розмову.

Вiн пiдiймав руки до неба, розводив широко на боки, хапався за голову, бив себе кулаками в груди. Певно, то був добрий знавець цих людей з озерного краю, бо швидко скiнчив своi казання, щось вийняв з-за пазухи i передав у руки шейховi.

Хлопчина краем ока побачив – шейх змахнув рукою, i добрi хлопцi пiдхопили мари з лодii та перенесли на тонку смужку греблi.

Матроси з лодii вiдштовхнулись вiд землi жердинами, i течiя та бадьорий вiтерець дозволили лодii наздогнати iнших мандрiвцiв.

Тiльки тонесенька смужечка землi пiднiмалась над плесом рiки – i зразу ж над водою виростали сотнi, тисячi, сотнi тисяч пальмових стовбурiв. Вони пiдносили в склисте й розпечене бiрюзове небо темно-зеленi вiяла пальмового листя.

Русло зробило зворот, i лодii винесло в широченнi, безкраi струменi Шатт-ель-Арабу – злитих вод правiчних рiк Тiгру та Євфрату.

I з хлопчикових очей назавжди зникли поселяни, що з марами над головами бiгцем просувались по тонесенькiй, мов волосинка, смужцi греблi.

I здавалось, що то ожили учнi пророка Iси, i вiльно собi ходять по водах.

Безмежна ширина Шатт-ель-Арабу в цi веснянi днi наповнилася безлiччю вiтрильникiв. Хоча всi вони були добре впакованi вантажем i осiли в каламутнiй водi, рухались вони швидко й поспiшали наввипередки i вниз за течiею, i вгору проти течii. А вiтер весь час був низовий, з пiвдня.

Надимав своею вогкiстю вiтрила вiд правоi руки.

Та вправнi капiтани так ставили своi навкiснi вiтрила, що вони напружувались мов велетенськi сiрi воли i тягли своi лодii i вгору, i вниз.

Алi вже на другий день призвичаiвся до шаленого поспiху в роботi i встигав споглядати й безкраю рiчку, й далекi пальмовi береги, i запам'ятовувати що було цiкавого на тих вiтрильниках, якi вони зустрiчали на своему шляху.