Таємниця одного дiаманта

що якби не риба, вловлена Алi, то вони б вiд голоду загнулись.

Хасан зовсiм збожеволiв i, як хворий чекае чудодiйного лiкаря, чекав, коли заспiвають на мiнаретах слiпi муедзини вечiрню молитву i можна буде поспiшати до шинку…

Плавання та риболовля були для Алi i розвагою, i втiхою, i справжнiм дiлом. Та ще бiльше, нiж вода, розрадою, справжнiм святом були розповiдi бувалих людей – купцiв, прочан, подорожнiх, мандрiвникiв, лицедiiв, матросiв та погоничiв верблюдiв.

Часом Алi зазирав, з корзиною для смiття на спинi, на базар коштовностей.

Не дуже часто, бо базарнi наглядачi та купецькi слуги пильнували, щоб голота тут не тинялася.

То був базар, де продавалися рiзнi дорогоцiннi речi, всiлякi коштовнi фарби, спецii. На той сук приходили каравани верблюдiв з далекого Йемену. Одногорбi високi верблюди. Справжня iхня шерсть була майже бiла, та пiд пекельним сонцем вони сяяли наче позолоченi, бо в iхню шкiру в'iдався жовтий пилок знаменитого арабського шафрану «варсу», що виростав лише в заобрiйному пiвденному Йеменi.

На майже чорних верблюдах привозили iз Куфи гвоздичну олiю, а також фiалкову олiю. А з пiвдня, з Аль-Джанубу 8, з мiста Джура прибувала у фаянсових глеках вода з троянд, iз квiтiв пальми, i запашна вода.

Через Багдад всi пахощi розходилися по всьому свiту на захiд – «Магрiб», до Iспанii й Алжiру, у Єгипет – тобто «Мiср» («Середина» по-арабському); в Iндiю i навiть в Китай, до «Машрiку» (Сходу).

Тут торгували найбагатшi купцi з усiх базарiв. Цi ряди i лавки були вiдомi ще з часiв Аль-Фарабi, який ствердив думку всiх торгуючих людей, що е двi речi найбiльш благороднi i двi найбiльш ганебнi.

Першi – продаж прянощiв i торгiвля батистом, другi – ткацьке ремесло та робота пiдмiтальника вулиць.

Хлопчик зазирав лише на самiсiнький край цього привiлейованого торжища.

Тут скупчилися, стулилися найменшi лавки, може, трохи бiльшi за собачу буду в добрiм маетку. В затiнку лавок, пiдiбгавши ноги по-шевськи, сидiли продавцi дрiбних порцiй перцю, гвоздики, шафрану, ладану, гумiарабiку, смоли камфорного дерева.

I вiдмiряли наперстками свiй дорогоцiнний крам, бо приймали за нього плату в ясних золотих динарах та повномiрних старих дирхемах. «Чорнi» дирхеми новiтнiх часiв та фалси тут не ходили!

До заможнiших крамниць треба було йти вглиб вулицi. Крiм базарних наглядачiв, слуги й прикажчики пильнували, щоб не тiльки обiдранi дорослi, але й бiдна малеча не проникала в глибину славетного базару.