Під завісою світів

Схоже, що власник цiеi придорожньоi забiгайлiвки вигадав свiй спосiб присiкти злодiiв та шахраiв, не даючи змоги втекти через скляний вихiд свiтлиць.

Із похмурим виглядом, Джайна штовхнула дверi та увiйшла всередину.

Головний зал виявився майже порожнiм. За столиками сидiли лише кiлька клiентiв, кожен з яких був або звичайним подорожнiм, або мисливцем на пригоди. За два столика вiд дверей пара хафлiнгiв щось обговорювала упiвголоса. На iншому боцi залу розташувався кремезний орк. Вiдклавши на сусiднiй столик свою сокиру, вiн саме намагався впоратися iз замовленим обiдом.

Позаду всiх, в самому крайньому кутку, розташувався чоловiк. Перед ним стояла пляшка елю та дерев’яний кубок. За стiйкою стояв власник таверни, та прислухався до розмови коротунiв.

Щойно ельфiйка опинилася на входi, всi присутнi миттю забули про своi справи та спрямували погляд на загадкову гостю. І не дивно, адже Джайна не була схожою на жодних з представникiв свого народу, та й одяг говорив про те, що з нею краще не жартувати.

Якщо в бiльшостi ельфiв колiр волосся був золотавий чи срiблястий, то вона мала довгу косу кольору дубовоi кори. Трохи округле обличчя не могло не заворожити на собi погляд, а соковитi червонi вуста прагнув спробувати будь-який чоловiк. Невеликi гострi вуха виказували в нiй кров древнього народу, проте золотисто-зеленi очi робили ii винятковою серед iнших.

Господар таверни коротким поглядом оцiнив ii спорядження та одяг. Здавалося нiчого особливого, що могло б привернути увагу: зброя й шкiрянi обладунки, поверх яких виблискували сталевi наплiчники та нарукавники.

Однак щойно очi зиркнули на емблему, яку було витиснуто нижче плеча правицi, пухкий та бородатий дворф вiдразу ж зрозумiв, з ким мае справу.

Кожен член мисливцiв за головами мав особливу вiдмiтину як на тiлi, так i на обладунках. Не важливо, була то блискуча важка броня зi сталi, срiбла чи бiльш мiцного металу, або ж легкi шкiрянi чи кольчужнi лати, на них гравiювали знак ордену – змiю, що вишкiрила зуби пiд час нападу.

Такий же малюнок татуювали i на шкiрi кожного мисливця, який отримав право на полювання за втiкачами.

Джайна повiльно пiдiйшла до стiйки таверни, за якою знаходився власник, спокiйно протираючи дерев’яний кубок. Краем ока вона помiтила, як нишком пiднявся з-за столу чоловiк, одягнений в сiрий дорожнiй плащ та капелюх з чималими полями й повiльно почав скрадатися пiд стiною вбiк виходу. Схоже, вiн нутром вiдчув небезпеку.