Полярна ніч

Вiдмiнною особливiстю його творiв е прагнення об'еднати вiдчуження i глибокi устремлiння з високо художньою майстернiстю пера. Вiдмiнного прочитання!

    Prof. Dr. Тамара Драгадзе (Лондон, Великобританiя).

Оповiдання Вагiфа Султанли допомогають прояснити питання екзистенцii етнiчноi ментальностi в широкому сенсi, розкривають сутнiсть емоцiйного, ситуативного iснування, прагнення до осмислення i свободи вибору. Кожен автор поняття етноментальнiсть розумiе по своему i вкладае в нього власний змiст, що призводить до складностi розумiння цiлiсностi цього питання.

Пошуки спiльного та вiдмiнного дають зрозумiти, хто ми, украiнцi, чим схожi та чим вiдрiзняемося вiд тюркiв в аспектi глибинних, свiтоглядних сутнiсних характеристик.

Дуже важливо, що украiнськi читачi вперше познайомляться з лiтературним доробком азербайджанського автора та матимуть нагоду доторкнутися до скарбницi тюркськоi культури, елементiв сфери суспiльного життя, проблематики системи цiнностей, матимуть цiлiсну уяву про життя та побут людини у сучаснiм Азербайджанi.

Здобувач кафедри фiлософii Запорiзького нацiонального унiверситету, дослiдник тюркськоi соцiальностi

Нiна Бiлокопитова

Стамбул, 2015 рiк

БІЛА ДОРОГА

Ночами, стоячи на верандi, вiн дивився на бiлiючу в молочному мiсячному свiтлi дорогу. Починаючись з околицi села, ця бiла дорога тяглася в саму глиб полинових рiвнин. Лягаючи ж в лiжко, закриваючи очi, вiн бачив увi снi бiлого коня, що скаче по бiлiй дорозi. Щоночi бiлий кiнь, iдучи в молочному свiтлi мiсяця, вiддалявся все далi й далi.

Куди скакав цей бiлий кiнь по бiлiй-бiлiй дорозi в таку свiтлу нiч? І чому ночами не видно було кiнця цiеi бiлоi дороги i неясним був ii напрямок…

Ночами, увi снi, вiн боявся, що бiла дорога закiнчиться. Страх цей вселився в нього з того самого дня, коли торiк голова Гачай вiдправив всiх колгоспних коней на м’ясо.

… У селi залишилося всього-навсього три коня. Один – Лятiфа. Його коня не чiпали, тому як Лятiф був единим пастухом на колгоспнiй фермi, до того ж постарiв вiн зовсiм i без коня йому було не обiйтися.

Інший – охоронця Закiра. Вiн сторожив конюшину близько виноградникiв, i йому теж необхiдний бул кiнь, щоб долати таку вiдстань. Третiй був конем самого Назiра-кiши. Тiльки Назiр-кiши анi колгоспного стада не пас, анi конюшини не охороняв далеко за селом; анi батькiвськоi потреби не знав.

Причина була в тому, що був вiн колгоспним ковалем i за все свое довге життя жодного дня не провiв без коня.