Полярна ніч

І знову в молочному свiтлi ночi мчав бiлий кiнь по бiлiй дорозi. А хто той хлопець на бiлому конi у бiлiй чусi?[1 - Чуха (тюрк. – сукно), або чоха, чоловiчий приталений верхнiй одяг типу черкески у народiв Кавказу.] Як же обiймае вiн кiнську гриву.

… Раптом i бiлий кiнь, i хлопець у бiлiй чусi розтанули в молочному мiсячному свiтлi. Що потiм йому привидiлося, що схопився вiн з лiжка i квапливо покликав дружину Зярiш:

– Стара, стара, подай менi штани, гнiдого повели.

Зярiш безмовно спала, i на мить старому здалося, що вона – дитина, нетяма, в душi ii не знайшли собi мiсця поки нi горе, нi печаль, тому що тiльки такий нетяма може спати так тихо i спокiйно.

Але Зярiш прокинулася. Прокинулася i нiчого не зрозумiла. Вона вирiшила, що його мучить кошмар або ж з глузду з’iхав.

І Зярiш злякалася. Злякалася сидячого в бiлiй бiлизнi в кутку на лiжку чоловiка, з яким стiльки рокiв лягала в одне лiжко. Нiби окрiп iй на голову вилили. В одну мить перед очима в неi пронеслося стiльки химерно-дивних картин.

В однiй з них Зярiш побачила, як дружина Гара Самiда Ерга-Сона, пiдхопивши подiл, вийшла на село, i, бiгаючи туди-сюди по вулицi, кричить:

«Гей, люди, Назiр-кiши з глузду з'iхав, Назiр-кiши став божевiльним, божевiльним, божевiльним…»

– Стара, стара, чому ти дала вiдвести гнiдого, дозволила дiм мiй зруйнувати?

Зярiш знову промовчала, втупившись на рот чоловiка. Вона поки нiчого не розумiла, i у вухах ii стояв крик дружини Гара Самiда Сона-Іноходка. Цей крик, ударившись об скелю, об камiнь або об гору, розсипався вiдлунням:

«Гей, люди, Назiр- кiши збожеволiв, збожеволiв, збожеволiв…»

– Стара, стара, чого мовчиш, не з тобою я? Навiщо вiддала гнiдого, навiщо дiм мiй зруйнувала, стара?

Зярiш раптом прийшла в себе:

– Та що за гнiдий, хто повiв, коли, що ти говориш, кiнь тебе брикнув або що…

– Стара, стара…

Назiр-кiши, вiдштовхнувши стару в сторону, в бiлому спiдньому одязi вийшов у двiр.

Нiч була мiсячною. Бiлiли в молочному мiсячному свiтлi дороги, що йдуть вiд околицi села в саму глиб полинових рiвнин.

Але тепер старий навiть не глянув на бiлiючi дороги.

Очi його, квапливо пошукавши в молочному мiсячному свiтлi гнiдого, знайшли його. Гнiдий спокiйно щипав траву. Серце його забилося, вiн зрадiв, як дитина. Радiв, що не вiдвели гнiдого, що вiн у дворi.

Роздягнений пiшов вiн до ясел. Обiйнявши теплу шию гнiдого, заплакав, як дитина, потiм поцiлував коня в морду, в очi, погладив спину, гриву.