На лезі радості

Боже! Що тут скоiлося… Лiдка перебила мало не весь посуд, верещала, що зарiже його й малого, а сама повiситься…

– Давай, мам, завезу, – зiтхаю i я, кладучи до пакета вареники.

Та за хвiрткою гарний настрiй миттево повертаеться. Ранок уже видзвонюе на всi голоси. Обганяють один одного велосипедисти – у нашому мiстечку i старий, i малий, як кажуть, на колесах – вiтаються, перемовляються.

– Привiт, родичко, – бiлозубо смiеться Катя Вишнева, тримаючись за дверцята блакитного «Опеля», що стоiть пiд ii будинком на тому боцi вулицi.

Вифранчена, напахчена – аж через дорогу чути.

Що ж, iй можна… Легенька хмаринка заздрощiв котячою лапкою торкаеться до грудей, та я мерщiй вiдгоню ii геть i щиро посмiхаюся подружцi у вiдповiдь. Катя справдi дуже гарна й розумна дiвчина. За кiлька рокiв зумiла розкрутитися: спочатку торгувала на базарi, а тепер два власних магазини мае, третiй ось вiдкривае. У них уся рiдня така… Лише пари чомусь нiяк не знайде.

Ми з нею однокласницi, а п’ять рокiв тому мало не породичалися.

Ото, я вам скажу, була iсторiя…

Із Сашком я почала зустрiчатися ще у восьмому класi. Вiн тодi одинадцятий закiнчував. Сьомого березня, перед жiночим святом, в актовому залi органiзували загальношкiльний вечiр з концертом i танцями. Я вiд iменi нашого класу читала зi сцени гумористичне привiтання вчителькам. Саме тодi, запевняе Сашко, вiн у мене й закохався.

Святковий вечiр скiнчився геть поночi. Ми з Катею жили далеко вiд школи й ще нiколи так пiзно не поверталися додому.

Наполоханими тiнями скрадалися в темрявi парканiв, боячись показати одна однiй свiй страх. Раптом почули за плечима тупотiння. То був Сашко зi своiм другом Олегом. Хлопцi продержали нас пiд моiм двором мало не до пiвночi, аж мама потiм сварилася.

Наступного дня домовилися зустрiтись у центрi, бiля будинку культури. Хлопцi пригостили нас морозивом. Ми довго гуляли разом. Сашко й Олег пригостили нас морозивом. Розповiдали рiзнi iсторii, смiшили нас… А в понедiлок уся школа гула, що Сашка Бережного, за яким упадала половина старшокласниць, зняла ота руда малявка Леська Корнiенчиха…

У мене й справдi розкiшне руде волосся.

Сашко любить його пестити й нiзащо не дае вiдрiзати. Отак i ходжу з кудлатою гривою, що метляеться аж до пояса. Та менi й самiй вона подобаеться – нi в кого у нашому мiстi немае такоi пишноi зачiски.

Пiсля закiнчення одинадцятого класу Сашка восени забрали до вiйська.