Ніхто й ніколи

Батько, щоправда, алкоголiком був, царство йому небесне… От лишень Людi ще п’ять рокiв навчатись, як то воно складеться…

А вдома Марiю охопила незбагненна тривога: сновигала кiмнатою, вмикала й вимикала телевiзор, врештi лягла. Та якийсь неспокiй точив душу, не давав задрiмати. «Як же вони там гуляють, – потерпала, – вiн старший на чотири роки, дорослий чоловiк… То мене Андрiй берiг, не чiпав до весiлля, а теперiшня молодь на це дивиться дуже просто. Он якi негарнi речi розповiдають про Женю. Пустилась берега дiвка, ось тобi й красуня».

Марiя крутилася в постелi, чомусь щемiло серце.

РОЗДІЛ ІІ

Нiч

1. Собака

На околицi мiстечка, у долинi, за залiзничним полотном, вужиком звивалась невеличка рiчечка. Їi пологi береги поросли верболозами й очеретом, i лише в одному мiсцi, там, де майже до самоi води пiдступала асфальтiвка, що вигнулася дугою в напрямку обласного центру, рiчка ширшала, вибiгала до розлогих верб i хлюпала лагiдною хвилею об пiщане плесо.

Це було улюблене мiсце вiдпочинку мiстечкових мешканцiв. У спекотну пору iз самого ранку до смеркання на мiлинi борсалася малеча, засмагали на пiсочку дорослi, стояв вереск i смiх.

Цiеi ж опiвнiчноi пори рiчка ледь-помiтно погойдувала на своему срiблястому дзеркалi тоненьку пiдкову мiсяця. Таемничi свiчки зiрок заглядали в ii люстерко, немов хотiли щось розповiсти або пiдгледiти.

Навкруги аж дзвенiла тиша. Лиш зрiдка легенький вiтерець доносив далекий собачий гавкiт i такi ж далекi звуки танцювальних мелодiй.

Та час вiд часу порушував нiчну iдилiю шелест шин на дорозi.

На асфальтiвцi стояв пес. Рудуватоi мастi, великий i дужий, з довгою мордою i схожим на шаблю хвостом. Розставивши високi лапи, задумливо дивився на воду. Вчув далеке й швидке: «Гав-гав-гав» i вiдповiв протяжним басом: «Гувф-гувф».

На тому боцi рiчки щось зашелестiло, завовтузилося в очеретах. Собака настовбурчив вуха, збiг з насипу, вискочив на плесо i загрозливо загарчав. Але скоро заспокоiвся, пiшов берегом, зупиняючись та принюхуючись.

Знайшов полишену купальниками пластикову пляшку, вхопив зубами i почав шматувати. Награвшись, лiг пiд вербою, вистягнув переднi лапи й завмер, вдивляючись у дзеркальну поверхню води.

Собака дуже любив це мiсце i по кiлька разiв на день бiгав мiтити, аби якийсь зухвалий пес не захопив його територiю. Любив тут «полювати» на жаб, гавкати на качок, що спурхували з-пiд очеретiв. А ще – любив воду.