У сутінках часу

А тепер уявiть собi, що таких Просторiв i таких рiчок Часу у Всесвiтi е безлiч i що вони навiть можуть знаходитись зовсiм недалеко один вiд одного. Але нi бачити, нi сприймати якимось iншим чином цi, iншi, вiдмiннi вiд наших власних, просторово-часовi субстанцii ми не маемо змоги. Чому так? Та хоча б тому, що нас несуть рiзнi хвилi Часу, i амплiтуди коливань цих хвиль майже нiколи не спiвпадають.

Спробую пояснити це на бiльш простому прикладi. У своему власному Просторi, у своему до болю рiдному Часi ми не можемо побачити того, що реально вже вiдбулося i що залишилося у минулому.

Навiть у тому випадку, якщо це вiдбулося у нашому власному життi i це трапилось всього п’ять хвилин тому. Такi подii, як i все на нашiй Землi, недовговiчнi. Вони залишаються у нашiй пам’ятi, у наших спогадах. Ми iх бачили, цi подii, ми навiть були свiдками чи учасниками цих подiй. Та сталося це п’ять хвилин тому. А зараз, у теперiшньому часi, ми цих подiй вже не бачимо. Бо вони вже вiдбулись i назавжди залишилися у минулому, в часi, де е своя рiка. Та, яку ми вже перепливли, i вороття до якоi вже не буде…

А чи можемо ми побачити зараз те, що вiдбудеться у нашому ж життi хоча б через тi ж п’ять хвилин? Звичайно, що нi! Ми можемо лише здогадуватись, можемо передбачати ймовiрнiсть тих чи iнших подiй з певною мiрою достовiрностi. До того ж, передбачаемо ми iх, цi подii, далеко не завжди i зовсiм не так, як вони дiйсно вiдбудуться.

Ми не можемо бачити електромагнiтного поля, але нам доведено його iснування, i тому ми просто сприймаемо факт цього iснування на вiру. Ми не вiдчуваемо рентгенiвських променiв, але з допомогою знiмкiв своiх власних внутрiшнiх органiв переконуемось у iх реальностi. То чому б нам не повiрити у те, що марева, якi час вiд часу спостерiгае багато людей, е не чим iншим, як проявами iнших свiтiв, свiтiв, якi iснують поруч з нами i перейти у якi теоретично можливо, але практично дуже важко?

Думаю, багато хто з вас неодноразово помiчали, як у деякi лiтнi днi повiтря над землею нiби тремтить i крiзь мiнливу призму цього повiтряного пласту всi вiддаленi предмети сприймаються нашим зором зовсiм не такими, якими вони е насправдi.

Я не хочу вас переконувати у тому, що саме це явище може бути доказом взаемного дотикання рiзних свiтiв. Хоча б тому, що вченi цьому явищу дають зовсiм iнше, бiльш прозаiчне, пояснення.