У сутінках часу

Але ж можна собi уявити, що десь поруч з нами, але у iншому свiтi, також саме лiто у розпалi i що тамтешня рiка Часу, як i наша власна, стала бiльш повноводною i що бiг ii значно прискорився. От i доторкнулись вони десь мiж собою – двi рiчки i два свiти…

Я можу собi дозволити таке припущення. Можу, так як менi довелося помандрувати рiзними свiтами? i хоча б крихiтку знань про особливостi загальноi свiтобудови Всесвiту я у цих мандрiвках все ж здобув. Але, давайте залишимо фiзику фiзикам, а самi перейдемо до лiрики чи, вiрнiше, до прози нашого життя i до моiх подорожей в iншi свiти.

Роздiл 2

Вечiр тiльки починався. Це був час, коли все у природi нiби застигае, готуючись до нiчного вiдпочинку, i лише набридливi комарi прокидаються для свого нiчного розбою. Навiть вiтерець, що набридливо дув iз самого ранку, нарештi вгамувався, заплутавшись у зарослях верболозу.

Я тодi сидiв на березi тихоi, лагiдноi рiчечки i уважно спостерiгав за своiми поплавками. Як i кожний рибалка, я небезпiдставно сподiвався на те, що саме зараз, у час настання вечiрньоi прохолоди, менi, нарештi, клюне гiдна уваги риба i моя улюблена рiчка таким чином щедро вiддячить менi за таке тривале очiкування своеi удачi.

Всi рибалки думають приблизно так само i всi, в основному, помиляються. Хоча, бувають i щасливi винятки…

Та велика риба того чудового вечора явно не була налаштована на те, щоб потрапити у мiй садок, а вiдтак – i на сковорiдку. Лише якийсь дрiб’язок час вiд часу непевно теребив насадку, на що моi поплавки реагували млявим похитуванням з боку на бiк.

Складалося враження, що вони так хитаються вiд п’янкого рiчкового повiтря i що такий стан iх цiлком влаштовуе, що вiн iм до вподоби.

Раптом, без будь-яких видимих зовнiшнiх причин i попереджень, повiтря над рiчкою почало тремтiти i переливатися всiма кольорами райдуги. Нiби спалахи пiвнiчного сяйва несподiвано опустились на воду. А далi пiшли мiражi. Чи то рiчкова вода почала пiднiматися вгору, заперечуючи всi закони фiзики, чи то само повiтря невiдомо з яких причин несподiвано ущiльнилось, всiею своею вагою натиснувши на рiчкову гладiнь.

Саме повiтря бринiло, пiнилось i нiби переливалося невiдомо куди, легким шумом своiм нагадуючи водоспад.

Так тривало кiлька хвилин. А, може, тiльки кiлька секунд? У таких випадках мало хто здогадався б подивитися на годинник.

Потiм шар ущiльненого повiтря нiби знову набув свого первiсного стану.