Айвенго

iх подiлять на двi рiвнi партii, i вони битимуться чесно i мужньо, поки принц Джон не дасть знаку до закiнчення бою. Пiсля цього обрана напередоднi королева любовi й краси увiнчае лицаря, якого принц визнае найсмiливiшим з усiх, лавровим вiнцем зi щирого золота.

На третiй день призначалися змагання у стрiльбi з лукiв, бiй бикiв та iншi розваги для простолюду. Таким святом принц Джон сподiвався купити прихильнiсть того самого люду, який вiн так жорстоко кривдив своiми необачними та безглуздими витiвками.

Тепер мiсце майбутнього змагання являло собою розкiшне видовище.

У похилих галереях зiбрався весь цвiт багатства i знатностi, що був на пiвночi Англii та в середнiй ii частинi; барвисте розмаiття одягу цiеi публiки тiшило зiр, приемно контрастуючи з темним i бляклим вбранням заможних мiщан та йоменiв, якi, з’юрмившись нижче галерей уздовж усiеi огорожi, нiби утворювали темну облямiвку, що пiдкреслювала блиск i розкiш верхнiх рядiв.

Герольди завершили читання правил звичайними вигуками: «Щедрiсть, щедрiсть, славнi лицарi!» У вiдповiдь на цей заклик з галерей полетiли золотi та срiбнi монети.

Герольди вели лiтопис турнiру, i лицарi не шкодували грошей для тих, хто увiчнить iхню славу. В подяку за отриманi подарунки герольди вигукували: «Любов до прекрасних дам! Смерть ворогам! Честь щедрому! Слава хороброму!» Глядачi з простолюду вторили iм радiсними вигуками, а сурмачi тим часом розтинали повiтря войовничим спiвом своiх iнструментiв.

Коли весь цей гамiр стих, блискуча юрма герольдiв покинула арену.

Тепер самi лише маршали, у повному бойовому обладунку, верхи на закованих у панцир конях, з непорушнiстю статуй стояли бiля ворiт з обох кiнцiв поля.

На цей час увесь обгороджений простiр бiля пiвнiчного входу на арену заповнили лицарi, що виявили бажання взяти участь у змаганнi з призвiдцями. З верхнiх галерей здавалося, наче там вируе цiле море трiпотливих пiр’iн, сяючих шоломiв i довгих списiв; емблеми завширшки в долоню, прикрiпленi до списiв, коливалися i майорiли на вiтрi, пожвавлюючи i без того мальовничу картину.

Нарештi ворота розчинилися, i п’ять лицарiв, обраних за жеребкуванням, повiльно в’iхали на арену; один попереду, решта за ним по двое. Всi вони були прекрасно озброенi, i саксонський лiтописець, оповiдь якого править для мене за першоджерело, дуже докладно описуе iхнi девiзи, кольори, навiть гаптування на чепраках iхнiх коней. Проте нам немае потреби розглядати все це надто детально.