Айвенго

]: це час, щедрий на героiв, чиi iмена зацiкавлять широке коло читачiв, i до того ж позначений рiзкими суперечностями мiж саксами-землеробами i норманами-землевласниками, що не бажали анi родичатися з переможеними, нi визнавати iх рiвними собi людьми. Думка про цю суперечнiсть була запозичена з трагедii талановитого i нещасливого Логана «Рунемед»[7 - …Трагедii талановитого i нещасливого Логана «Рунемед»… – У цiй драмi автор побачив зображення ворожнечi мiж саксонськими i норманськими баронами. – Джон Логан (1748–1788) – шотландський лiтератор i проповiдник, чия духовна кар’ера не склалася, зокрема через несхвальне ставлення шотландськоi церкви до театру.

У першому актi «Рунемеда» (1783) саксонськi й норманськi дворяни виходять з протилежних бокiв сцени.], що присвячена цьому iсторичному перiоду; у драмi автор побачив зображення ворожнечi мiж саксонськими i норманськими баронами. Проте, наскiльки вiдомо, в цiй трагедii немае протиставлення почуттiв i звичаiв цих племен; до того ж зображення саксiв, як пихатих i войовничих вельмож, вочевидь е грубим насильством над iсторичною правдою.

Адже сакси вижили саме як простолюдини; щоправда, деякi древнi саксонськi родини зберегли багатство i владу, але iхне становище було винятковим порiвняно з пригнобленим станом усього народу. На думку автора, якщо вiн виконае свое завдання, читача мае зацiкавити це зображення одночасного iснування на однiй землi двох племен: переможених, з iхнiми простими, вiльними i грубими звичаями, i переможцiв, вiдомих своею пристрастю до военних подвигiв, до бойовоi слави – тобто до всього, що могло зробити iх взiрцем лицарства.

І ця картина, доповнена описом iнших характерiв, що були природними для того часу i тiеi краiни, могла б привабити читача своiм розмаiттям, якби автор, зi свого боку, змалював ii досить виразно.

Однак останнiм часом саме Шотландiя була, здебiльшого, мiсцем подiй так званого iсторичного роману; i тому передмова мiстера Лоренса Темплтона[8 - Збирач старовини Лоренс Темплтон з Кемберленда – герой роману Скотта «Антикварiй».

] е тут вельми доцiльною.

Щодо цiеi передмови, то читач повинен дивитися на неi як на висловлення поглядiв i задумiв автора, який вдався до цiеi лiтературноi спроби, не сподiваючись на те, що йому пощастить повною мiрою досягти поставленоi мети. Навряд чи потрiбно зазначати, що вiн не мае намiру видавати мiстера Темплтона за особу, яка реально iснуе.