Айвенго

– Джон Нокс (1505–1572) – засновник просвiтерiанськоi (вiдгалуження протестантськоi) церкви в Шотландii. Епоха Реформацii – XIV ст.]. Іще раз прощавайте: vale tandem, non immemor mei[59 - Бувайте здоровi, не забувайте мене (лат.).]. Залишаюся, вельмишановний сер, вашим покiрним слугою.

Лоренс Темплтон Топiнгвод, поблизу Егремонта, Камберленд, 17 листопада 1817 року.

Роздiл I

Розмова йшла о тiй годинi,

Коли стада женуть з полiв

І з рохканням та виском свинi,

Наiвшись, тупають у хлiв.

    Поп.

«Одiссея»[60 - Епiграф: з перекладу «Одiссеi» Гомера Александром Попом (Поупом, 1688–1744).]

У тiй чудовiй мiсцинi веселоi Англii, де котить своi води рiчка Дон, у давнину простягався безкрайнiй лiс, що вкривав бiльшу частину мальовничих пагорбiв та долин мiж Шефiл-дом i славетним мiстом Донкастер. Рештки цього пралiсу i нинi можна побачити довкола дворянських маеткiв Вентворт i Ворнклiф-парк, а ще неподалiк вiд Ротергема. Тут нiбито жив колись славнозвiсний уонтлейський дракон[61 - Уонтлейський дракон – згадуеться у «Пам’ятках старовинноi англiйськоi поезii» Персi.

Уонтерi – мiсцева вимова Ворнклiфа.]; тут точилися запеклi боi за часiв вiйни Бiлоi i червоноi троянди[62 - Вiйна Бiлоi i Червоноi троянди – мiжусобиця за англiйський престол, що тривала протягом XV ст., з особливою iнтенсивнiстю в 1455–1485 рр. Переважна бiльшiсть iсторичних хронiк Шекспi-ра – про неi.]; i тут-таки у давнi часи збиралися тi шляхетнi розбiйники, чиi дiяння уславленi в англiйських пiснях. Це головне мiсце подiй нашоi оповiдi; що ж до часу – описанi в нiй подii вiдбувалися наприкiнцi царювання Рiчарда І, коли його зневiрений народ, що зазнавав жорстоких гноблень з боку вельмож, майже перестав сподiватися на повернення короля з довгого полону. Дворяни, надiленi необмеженою владою за часiв Стефана[63 - Стефан – англiйський король (1135–1154), син сестри короля Генрiха І, пiсля його смертi посiв престол.], проте змушенi коритися настановам помiркованого Генрiха ІІ[64 - Генрiх ІІ Плантагенет – англiйський король з 1154 р. ], тепер вдалися до колишнього свавiлля; попри слабкi спроби англiйськоi державноi ради[65 - Державна рада – Велика рада землевласникiв, заснована Вiльгельмом І.] прикликати iх до покори, вони укрiплювали своi замки, збiльшували своi вiйська, тримали увесь довколишнiй люд у ярмi васальноi залежностi; кожен дворянин прагнув стати на чолi такого вiйська, яке дало б йому змогу вiдiгравати помiтну роль у грiзних подiях, що наближалися.