Айвенго

Мовивши так, вiн пiдгорнув на середину вогнища розкиданi дрова, що ледь жеврiли, i роздув яскраве полум’я; потiм вiн пiшов до столу, взяв миску гарячоi юшки з козлячим м’ясом, поставив ii на столику, за яким вечеряв сам, i, не чекаючи, поки еврей викаже свою вдячнiсть, рушив у протилежний бiк зали: чи то вiн не хотiв знатися з тим, кому допомiг, чи, може, просто бажав опинитися ближче до чiльного помосту.

Якби за тих часiв iснували художники, здатнi зобразити подiбний сюжет, постать цього еврея, що схилився над вогнищем i грiв своi затерплi вiд холоду руки, могла б послужити iм для зображення зимовоi пори року.

Трохи зiгрiвшись, вiн жадiбно накинувся на гарячу юшку i iв так квапливо, з такою видимою насолодою, наче давно вже не торкався iжi.

Тим часом абат вiв далi розмову з Седрiком про лови; ледi Ровена завела бесiду з однiею зi своiх служниць, а пихатий тамплiер, позираючи то на еврея, то на саксонську красуню, про щось замислився – певно, про щось дуже цiкаве для нього.

– Дивуюсь я на вас, вельмишановний Седрiку, – казав абат. – Як ви, за всiеi вашоi любовi до мужньоi мови своеi вiтчизни, не визнаете переваги нормано-французькоi мови в усьому, що стосуеться мисливськоi науки? Адже в жоднiй мовi не знайдеш стiлькох спецiальних виразiв для полювання в полi та в лiсi.

– Любий отче Еймер, – вiдповiв Седрiк, – знайте, що менi всi цi чужинськi викрутаси нi до чого; я й без них знаю, як поводитись у лiсi. Сурмити в рiг я вмiю, хоч i не називаю цей звук receat[107 - Звук мисливського рога, яким скликають собак на початку або наприкiнцi ловiв.

] або mort[108 - Звук рога, що сповiщае про смерть спiйманоi здобичi.], вмiю нацькувати собак на звiра, знаю, як його краще оббiлувати i як розвiсити шкуру, i чудово даю собi раду без отих новiтнiх слiвець – curee, arbor, nombles[109 - Французькi мисливськi термiни.] та iнших дурниць у дусi казкового сера Трiстрама[110 - Трiстрам – герой лицарських романiв, для нього «полювання було зведене до науки». ].

– Французька мова, – сказав тамплiер iз властивою йому за будь-яких обставин холодною зверхнiстю, – едина мова, пристойна не лише на полюваннi, але й у любовi, i на вiйнi. Цiею мовою слiд завойовувати серця прекрасних дам i перемагати ворогiв.

– Ну-бо, вип’емо по скляночцi вина, сер лицар, – мовив до нього Седрiк, – та й абатовi налийте! А я тим часом розповiм вам, що було тридцять рокiв тому.