Айвенго

Через багатства, нажитi торгiвлею, нерiдко вони потрапляли в небезпечне становище, проте тi багатства служили iм на користь, змiцнюючи iхнiй вплив i надаючи певний захист. Такими були умови iснування евреiв, i вони формували iхнiй характер: спостережливий, пiдозрiливий i боязкий, але водночас упертий, спритний i стiйкий у подоланнi труднощiв.

Мандрiвники довго пробиралися лiсовими стежками; нарештi прочанин порушив мовчання.

– Бачиш отой старий висохлий дуб? – спитав вiн. – Це межа володiнь Фрон де Бефа. Ми вже давно проiхали землi Мальвуазена.

Тепер ти можеш не боятися погонi.

– Нехай розтрощаться колеса iхнiх колiсниць[125 - Нехай розтрощаться колеса iхнiх колiсниць… – Пiд час виходу евреiв з Єгипту Бог позбавив колiсницi египтян, якi iх переслiдували, колiс (Друга книга Мойсейова. Вихiд, 14: 25).], – сказав еврей, – подiбно до того, як вони розтрощилися в колiсниць фараонових! Та не покидай мене, добрий юначе. Згадай про лютого тамплiера i його сарацинських рабiв. Вони не зважать нi на межi, нi на садибу, нi на звання власника.

– Вiд цього мiсця нам не по дорозi. Людинi мого звання не личить iхати поруч з тобою довше, нiж цього вимагае необхiднiсть. І якоi допомоги ти чекаеш вiд мене, мирного прочанина, проти двох озброених язичникiв?

– Добрий юначе! – вигукнув еврей. – Ти можеш мене захистити, а я можу тобi вiддячити – не грошима, iх у мене немае, допоможе менi отець Авраам…

– Я вже сказав тобi, – перервав його прочанин, – що нi грошей, нi твоеi вiддяки менi не треба. Провести тебе я можу.

Навiть можу захистити тебе, оскiльки вступитися за еврея перед сарацинами навряд чи заборонено християнину. А потiм я проведу тебе до мiсця, де ти зможеш знайти собi гiдних захисникiв. Ми вже неподалiк вiд Шефiлда. В цьому мiстi ти легко розшукаеш своiх одноплемiнникiв i знайдеш у них притулок.

– Нехай благословить тебе Іаков, добрий юначе! – мовив еврей. – У Шефiлдi я знайду притулок у мого родича Зарета, а потiм вiднайду якийсь спосiб проiхати далi.

– Гаразд, – сказав прочанин.

 – Отже, в Шефiлдi ми попрощаемось. За пiвгодини ми будемо там.

За цi пiвгодини жоден з них не зронив бiльш нi слова; прочанин, мабуть, вважав нижче своеi гiдностi розмовляти з евреем без крайньоi потреби, а той не смiв звертатися до людини, яка здiйснила подорож до Гробу Господнього i тому мала на собi печать святостi. Зупинившись на вершинi пологого схилу, прочанин вказав на мiсто Шефiлд, що розляглося бiля пiднiжжя, i мовив:

– Осьде ми попрощаемось.