Ігри долі

Нiякого кокетства, як у попереднiх представницях прекрасноi статi, тiльки холодна рiшучiсть i бажання працювати.

«З нею буде легко працювати, – думав Нiк. Перед собою вона бачить тiльки директора, i хочеться, щоб так було i надалi».

Кандидаитура цiеi дiвчини зацiкавила Харта, але вслух вiн промовив:

– Дуже дякую, що ви прийшли на спiвбесiду. Ви дуже цiкава спiврозмовниця… Але зараз я можу сказати тiльки одне: чекайте нашого дзвiнка.

І мило всмiхнувся.

«А як же, ви зателефонуете менi, – у головi пролунало.

 – Я вже не така дурна, як ви думаете. Це говорять, коли хочуть позбутися назавжди… Ну що ж…»

– Дякую за увагу.

Дiвчина пiднялася з крiсла i попрямувала до виходу, з упевненiстю розумiючи, що нiколи бiльше не повернеться сюди. А ще передчуття того, що вона нiколи бiльше його не побачить, боляче зачiпали струну ii серця…

І яким же було ii здивування, коли через тиждень iй запропонували ще раз зустрiтися з Нiколасом Хартом, i вона отримала таку бажану для неi роботу.

III

Наймати працiвникiв у незнайомiй тобi краiнi – справа не злегких.

Наш герой у даному випадку зробив досить обдуманий крок. Пiдбiр працiвникiв на будiвельнi роботи вiн довiрив своiм менеджерам, а от управлiнський склад вiн пiдбирав сам. Йому були потрiбнi люди, на яких вiн мiг би покластися у будь-якiй ситуацii. Такими людьми, на думку Нiколаса Харта, були студенти. Хоч як це парадоксально не звучить, але це саме так. Молодi, ще не «зiпсованi» сучасним свiтом люди, яких можна виховувати на свiй лад. Вони маленькi «цуцики», якi виростають у вiрних «сторожових собак», якi будь-кому «перегризуть горлянку», якщо виникне необхiднiсть або загроза iхньому «господарю».

Тому перш за все вiн звернувся у вищi навчальнi заклади iз запитом роботодавця. Влаштовував спiвбесiди та рiзноманiтнi конкурси й обрав кращих з кращих. Найбiльше Нiку запам’яталася одна дiвчина, яка незважаючи на юний вiк, була досить розсудливою, а головне – не боялася ризикувати, що е найголовнiше у бiзнесi.

Ну, звичайно, одразу довiрити молодим та недосвiдченим людям вiдповiдальну роботу Нiколас не мiг. Спочатку вони проходили рiзнi тренiнги, вчилися та працювали пiд керiвництвом уже вiдданих Нiколасу працiвникiв, якi не побоялися поiхати з Нiком за океан, у чужу краiну, залишивши своi «тепленькi мiстечка». Вiн iм довiряв, як самому собi. Хоча я сумнiваюся, що Нiколас Харт був аж такою довiрливою людиною. У свiтi бiзнесу – це великий мiнус.