Ігри долі

Ігри долi

Іванна Боразан

Не все те золото, що блищить… Бiдна дiвчина не могла повiрити в свое щастя, поки реальнiсть не постала перед ii очима: люблячий чоловiк перетворився на деспота, а вона стала iграшкою в його руках. А коли йому набридло з нею жити, вiн просто позбувся ii… Ангел i Демон в одному обличчi… Як помста здатна змiнити людину, забути про здоровий глузд i безсмертну душу. А кохання здатне повернути навiть кам'яне серце до життя…

Іванна Боразан

Ігри долi

Можливо, Бог хоче, щоб ми зустрiчали не тих людей до того, як ми зустрiнемо ту едину людину.

Щоб, коли це трапиться, ми були вдячними.

Невiдомий автор.

ПЕРЕДМОВА

«І от знову я тут… Сутенiе… Останнiм часом – це едина розрада приходити сюди, милуватися морем i заходом сонця. Я не маю з ким подiлитися своiм горем, жодна людина мене не зрозумiе. Нiхто не бачить, як я страждаю, страждаю на самотi. О Господи, як менi з цим жити?! Цi таемницi, цi страждання з попиляють мою душу. Не спокiйнi хвилi Чорного моря нiби вiдчуваючи мiй настрiй, б’ються об скали, на однiй з яких стою я.

Вiтер, поступово набираючи обертiв, все дужче i дужче дме, намагаючись зносити все на своему шляху. Поодинокi чайки летять, шукаючи притулку вiд шторму, який наближаеться.

І я змушена повертатися до своеi «золотоi клiтки». Але цього я сама хотiла i не мае дороги назад.

Все, що мене оточуе – це розкiш: розкiшний будинок, розкiшний чоловiк, розкiшний одяг i прикраси. Та це мене не тiшить, менi це дорого обходиться: я немаю свободи вибору, я немаю своеi точки зору, за мене вирiшують, що я маю робити, що говорити i як я маю поводитися.

Це все мене гнiтить, з’iдае з середини – я гину.

Скiльки разiв я приходжу сюди з метою зупинити свое жалюгiдне iснування, але щось мене стримуе, i я не наважуюся стрибнути униз. Ось i сьогоднi стою, жалiючи себе, а вирiшальний крок вперед зробити не можу.

Згадую батькiв, вони ж цього не переживуть, щоб iхня едина дочка покiнчила життя самогубством. Тато!.

. Мама!.. Вони ж думають, що в мене все гаразд, я iхала вiд них дуже щаслива, якби вони знали, якби я знала чим все закiнчиться… Мое перше i доленосне кохання… Як це важко любити i ненавидiти людину одночасно, любити i не вiдчувати вiдповiдь на свое кохання, яке, не маючи пiдтримки нi з мого боку, нi збоку колись дорогоi менi людини, з часом тьмянiе i перестае приносити радiсть, а тiльки пекучий бiль. Як це важко жити нi для кого, жити тiльки як добавка до iнтер’еру.