Царівна Нефрета

– Що ти робив без мене? – спитала Мерi.

«Цим вона досi не поцiкавилася у своiх листах», – блимнуло йому в головi.

– Я писав книжку i саме ii закiнчив.

– Чи ти вже ii продав?

«Справжня дочка Ляндсберга», – подумав.

– Так, англiйцям.

Мерi заплескала по-дитячому в долонi i почала подрiбно випитувати про висоту гонорару, а щойно згодом дуже недбайливо про те, що буде в тiй книжцi.

– Я буду ii читати, – заявила святошно.

Райта почали обсiдати дивнi думки. Взагалi навiщо йому Мерi? Чи вона зможе доповнити його духовi потреби? Досi вона не була йому навiть близька, а тепер видалась йому просто чужою в тому свiтi, де вiн жив.

Чи вiн шукав жiночоi нiжности? Так, але не тоi, яку вiн знайшов, коли, утiкаючи вiд Стакена, попав у ii обiйми. Тепер вiн знайшов iнший захист у давно минулому свiтi з його радощами i терпiннями. Його душа жила там бiльше, нiж його тiло серед буденноi метушнi.

Ляндсберг – батько Мерi, – що щез на лiтнiй час i тiльки раз дав знак життя листiвкою з якоiсь iталiйськоi мiстини, вернувся до мiста i почав пригадувати реченець шлюбу своеi доньки.

Вiн згадував про це щораз частiше i залюбки зупинявся на цiй темi. Вiн говорив чомусь про ремонт свого дому i то так, мовби хотiв позбутися з цього дому доньки. Мерi зрозумiла це дуже швидко.

Вона сидiла у клюбовому фотелi, закинувши одну ногу на другу i зложивши руки на колiнi. Поглянувши бистро на батька, який приглядався попеловi на своiй цигарi, вона почала:

– Ти хотiв би бути сам. Ти гадаеш, що нiхто не помiчае твоiх махiнацiй.

Гадаеш, що я не знаю, чому ти так несподiвано почав журитися моiм щастям. А я не вступлюся звiдси… – Ляндсберг перестав дивитись на попiл. – Ага! тепер ти перелякався! Який ти наiвний: знай, я не вступлюся, заки не дiстану вiд тебе того, що менi належиться. Пiзнiше можеш уже робити якi хочеш дурницi.

– Чого ти хочеш вiд мене? – вiдповiв Ляндсберг непевно-втомленим голосом. Такi розмови з донькою завсiди виводили його з рiвноваги.

– Грошi на стiл!

Батько i донька присунули в тiй самiй хвилинi своi фотелi i почали торгуватися.

Вони дуже радо йшли на уступки.

Коли дiйшли до порозумiння, i Ляндсберг, пiдписавши документ, спустив покришку свого американського бюрка, Мерi поцiлувала батька в чоло, вдоволена своею перемогою.

На свiй лист до Пiкока Райт дiстав дуже чемну вiдповiдь з рiжними порученнями. Одне з них було дуже цiнне: лорд Кернервон займався вже вiд довгих лiт розкопами i мав багатий досвiд.