Царівна Нефрета

Що мене в’яже з ним?» І на цi питання сам вiдповiв собi: «Почування пошани сина, дивний зв’язок, незрозумiла залежнiсть, яка може скiнчитися тiльки зi смертю одного з нас»…

Райт знову вiдчував на собi погляд чорних очей, що проверчували йому ззаду череп, якби шукали в його мiзку за його думками. Як довго Райт працював над своею книжкою, вiн увесь належав до свiта, що розкривався перед ним, i всякi буденнi прикрощi щезали, не мали до нього доступу. Але тепер, коли закiнчив роботу, знову був безборонний. Стакен заволодiв його свободою i зв’язав йому у боротьбi руки.

Райт пригадав свого батька Карла Райта, що ще звався Чарльзом. Його батько, навiть живучи в Нiмеччинi, зберiг манери вродженого англiйця. У своiй рiзкости вiн мав переконання, що ввесь свiт iснуе тiльки для нього. Його прадiд переселився на початку XIX вiку з Англii до Нiмеччини i перенiс усi звичаi бритiйського королiвства на континент. Вiн займав чiльне становище на маленькому дворi нiмецького князiвства i гордився тим, що був майже всевладним паном у внутрiшнiй i закордоннiй полiтицi цiеi мiнiятурноi держави.

У спадщинi вiд цього англiйського емiгранта дiстав Роберт Райт завзяття i сильну волю протиставлятись усякому насильству. Вiн пiддавався неписаним законам, як джентльмен, володiв собою i був стриманий. Така поведiнка не дозволяла йому занадто рiзко зазначувати своi права, чим часто грiшили його повнокровнi земляки. Вiн був тоi думки, що Стакен не поводиться по-джентльменськи, встряваючи в його життя, але ця думка прийшла до нього запiзно, щойно тодi, коли вiн вiдчував, що пiдлягае влiзивому впливовi Стакена.

* * *

Мерi вернулася, не повiдомивши нiчого про свiй поворот. Коли Райт прокинувся вранцi, почув ii гострий голос:

– Роберте, чи можу ввiйти?

«Лiзе як освоена кiтка», – подумав Райт.

– Одну хвилину!

Мерi сказала йому кiлька слiв через дверi i перейшла до бiчноi кiмнати, звiдки долiтали ii обривчастi слова. Заки Райт устиг одягнутися, вона кликала його знову. Вже засiла перед кавником, як господиня.

Вiн уклонився i поцiлував ii у простягнену руку. Вона пiдсунула йому до цiлунку чоло й очi. Мерi виглядала як пiсля доброго вiдпочинку, вся загорiла, але трохи зi згрубiлими рисами, наче простакувата. Коли вiн сiв поруч неi, прийшло йому на думку, чи з неi не можна б зробити противаги Стакеновi.

Нi, вiн не мiг сподiватися вiд неi помочi. За кiлька хвилин вона рознiжилась. Навiть почала пробувати видувати кокетливо примхуватi уста. Райт не мав охоти жартувати.