Царівна Нефрета

На другому березi загорявся вогонь другого сонця. Тим сонцем був погляд дiвочих очей. Нефрета одягнена у прозiрчасту сукню, що тiльки наполовину закривала лiнii ii молодечого тiла, вся аж яснiла. Сатмi не знав, звiдки пливе справжне джерело життя: чи вiд небесних свiтил чи вiд царiвни? Сумнiви були мукою, рiшення – насолодою. Сатмi кинувся до води i допливав до другого берега. Вiн вiдсував вiд свого тiла синi чашi лотосових квiтiв, що своiми стеблинами щораз тiснiше оточували його. Вiн був уже недалеко мети – ввесь у сяйвi, що плило вiд Нефрети, яка сама розплилася в ясности.

У тiй самiй хвилинi, коли його нога торкнулася намулистого дна, вiн побачив крокодила, що скрився в очеретi. Потвора розкрила пащу i вдивилася у смiливця. Сатмi ввесь задубiв i не мiг вiдвести очей вiд неi. Тим часом свiтло, що спливало на Нефрету, починало гаснути. Велике сяево заступила смертельна темрява. У нiй блищали фосфоричнi очi потвори. Вiд iх погляду Сатмi болiсно прокинувся.

Перед ним стояв Іненi.

Такi вiдвiдини не дивували Сатмiя: вони повторялись не раз. За кожним разом пророк починав нове навчання або вiдкривав якусь нову таемницю. Все це траплялось тодi, коли учень почав хитатися у своiй вiрi i коли земнi радощi могли спокусами вiдвернути його вiд шляху мудрости.

Не раз з’являвся Іненi, щоб остерегти Сатмiя перед еретичними промовами, якi до нього доходили. Так, наприклад, було тодi, коли сам фараон пiднiс руку проти бога Амона.

Як тiльки Іненi помiчав, що деякi неяснi мiсця у Святому Письмi розбуджують сумнiви в серцю його учня, вiн поквапно заводив iз ним розмову вiч-на-вiч, щоб виполоти нездорове зерно. Іненi з’являвся завсiди перед прокидом Сатмiя, начеб хотiв з обличчя заснулого вiдчитати всi потайнi думки, якi вiн пробував скрити.

– Чи ти знаеш, чого вчать святi книги? Покажи щиро напрям своiх думок.

– Я свiдомий цього.

– А чи ти слухаеш святих наказiв?

І на це питання хотiв Сатмi вiдповiсти притакливо, але завагався.

Вiн так звик вiд довгих рокiв казати правду i беззастережно слухати наказiв учителя, пiддаватися його думкам i волi, що не мiг тепер знайти негайноi вiдповiдi. Вiн не мiг заявити: «Так, я слухаю вас…», бо скривав у собi тремтiння з думками про Нефрету.

Сатмi замовк i оминув допитливого погляду Іненiя.

– Не спiшися до лябiринту. Нема доброi ворожби.